Віктор Клець: «Лише люди, що мають духовний стержень, є щасливими»
До вашої уваги інтерв’ю з єпископом, старшим пресвітером Сумського об’єднання церков ХВЄ. Народився у Волинській області. Живе в м. Суми. Одружений, має семеро дітей та п’ятеро внуків.
— Ви народилися в євангельській вірі чи якось прийшли до неї?
— І мої батьки, і батьки моїх батьків були євангельськими віруючими і відвідували церкву; тому можна сказати, що я народився в християнській сім’ї.
— Ви народилися на Волині. Що спонукало вас переїхати в Суми?
— З 1993 року, коли вже була свобода для проповіді Євангелії, розпочалася місіонерська праця в Сумській області. З місією «Голос Надії» (м. Луцьк), ми почали приїжджати в цей регіон, проводити різноманітні заходи з розповсюдження Євангелії, утворювати церкви і розвивати служіння. У 2003 році керівництво місії та старший єпископ УЦХВЄ запропонували мені переїхати в Суми та взяти відповідальність за розвиток церков. Я погодився і на загальній конференції мене більшістю обрали на цю посаду. Звичайно, для ефективності служіння мені довелося з сім’єю переїхати в Суми.
— Ви — єпископ. Що це за посада? В чому суть вашої праці?
— Єпископ — це служитель над служителями. Його задача підтримувати та скеровувати пасторів, дияконів у церквах. Він має опікати церкви, вирішувати їхні проблеми тощо.
— Чому ви обрали саме такий, церковний, вид діяльності?
— Напевно це покликання. Ніколи не мріяв про це, хоча з дитинства мені подобалося слухати проповідників. Думаю, що Господь вже тоді готував мене, давав спрагу і захоплення служінням в церкві. Коли в Україні після розпаду СРСР виникла свобода для віри в Бога, ми з нашою церковною молоддю почали активно використовувати всяку можливість, щоби нести Євангелію людям. Коли постало рішення зробити остаточний вибір напрямку в житті, то я без вагань вибрав служіння Богові.
Пригадую, що ще в шкільні роки мені говорили, що якщо я пов’яжу своє життя з вірою в Господа, в мене не буде ніякої перспективи в житті. Тоді віруючим практично було неможливо поступити у вуз, влаштувати свою долю, працювати на гарній роботі. Але коли директор на стіл поклав переді мною анкету про вступ в ВЛКСМ (комуністичне об’єднання молоді – примітка ред.), я відмовився її заповнювати. Хоча тоді був простим прихожанином церкви і мене ніхто особисто не вчив цього, але Бог скерував моє серце. По суті — це був вибір на все життя, а решту кроків вже робити було легше.
— Чому Ви не обрали шлях бізнесу чи політики?
— Я вважав і вважаю, що той напрям, який обрав, важливіший. Можна обрати шлях матеріальних цінностей, але це не зробить нас щасливими. Лише люди, що мають духовний стержень, є щасливими. Навіть коли вони живуть скромніше за інших. Звичайно, в мене була можливість займатися бізнесом, я навіть якийсь час працював зі своїм братом в цьому напрямку, але мене це особливо не приваблювало. Хай там як, зараз, дякуючи Богові, я маю все необхідне для життя.
— Чи має єпископ якийсь особливий зв’язок з Богом?
— Господь чує всіх однаково — і єпископа, і простих людей. Кожного, хто звертається до Нього. Просто, на жаль, не всі до Нього звертаються.
— З іншого боку єпископ, як і будь-який служитель має бути прикладом для інших в спілкуванні з Богом, якщо він сам не буде наповнений вірою, то як зможе поділитися з іншими? Служитель має багато молитися, читати, бути всебічно розвинутим, як кажуть — все вміти, але не все робити. Єпископ має бути людиною близькою з Богом і навіть коли прийдуть важкі часи, показувати приклад справжньої віри і слідування за Богом.
— Чи можна в сучасному світі виконувати Божі заповіді й не грішити?
— Якщо людина має спільність з Богом, Він допомагає жити правильно. Звичайно, не має людей абсолютно безгрішних, і всі помиляються, але треба вміти визнавати помилки і просити прощення у Бога. Він прощає, змінює, дає сили виконувати Його волю і жити праведним життям.
— Чому багато людей вважають себе віруючими, а живуть грішим життям?
— Тому що люди часто віруючі лише поверхнево. Для багатьох віра — це лише дань моді. Такі люди називають себе віруючими, але якщо копнути глибше, то навіть церкву вони відвідують лише кілька разів на рік.
— А наскільки часто потрібно відвідувати церкву?
— Я як євангельський християнин вважаю, що потрібно регулярно відвідувати церкву. Намагатися не пропускати служіння. Це потрібно не Богові, а нам. Наша віра росте від Слова Божого, яке проповідується в церкві. Це обов’язок кожного християнина — постійно відвідувати церкву.
— Чи реально простій людині зрозуміти Біблію?
— Звичайно. На перший погляд, буває складно, але якщо проявляти постійність і читати хоч трішки, але кожен день, і думати над прочитаним, то прийде розуміння і ясність. Кожна людина може зрозуміти Слово Бога. Бог побачить бажання і відкриє розум людини для сприйняття.
— Як молитися, щоб Бог чув?
— Дуже просто. Так, як ми розмовляємо з друзями. Звертатися до Нього потрібно щиро, не завченими фразами, а своїми словами. В Біблії є історія про двох людей, що зайшли в храм помолитися — фарисея та митника. Фарисей знав, як молитися, але це не допомогло йому стати ближчим до Бога. Митник не вмів молитися, сказав лише кілька слів, але щиро, і він був більш оправданий ніж перший. Молитва має йти від щирого серця.
— Чи уздоровлює Бог сьогодні від хвороб?
— Уздоровлює. Я особисто переживав зцілення від Бога. Він не один раз рятував мене від різних хвороб, навіть невиліковних. В нашій церкві є багато історій людей, що отримували своє чудо від Бога. І це не просто незначні недомагання, а підтверджені лікарями складні хвороби, які Бог зціляв після молитви. Наприклад, у 2004 році одна жінка попросила, щоби ми помолилися за її родичку. Вона мала останню стадію онкозахворювання, лікарі просто виписали її додому помирати. Без сторонньої допомоги вона вже не могла навіть встати. Ми помолилися за неї. Вже на наступний день жінка піднялася, почала активно рухатися. До сьогодні вона жива, стала євангельською віруючою. Таких історій багато і в моїй родині, і в церкві. Бог зціляє і сьогодні.
— Як стати ближчим до Бога?
— Потрібно читати Біблію, молитися і прислухатися до свого серця, спілкуватися з іншими віруючими. Потрібно починати з маленьких кроків назустріч Йому — шукати Бога, там де ти є. Не обов’язково бігти в храм чи пускатися в паломництво, просто треба повірити, що Господь живий і реальний, що Він любить всіх і тих, хто приходить до Нього, приймає.
— Сьогодні багато людей налякані передбаченнями про близький кінець світу. Що Ви скажете?
— Біблія вчить, що дати кінця світу не знає ніхто, навіть Ісус Христос, лише Бог. Згідно біблійних ознак про кінець світу, він буде ще не скоро. Я би радив переживати не за те, коли це буде, а думати, чи готовий я особисто зустрітися з Богом.
— Коронавірус — це божа кара?
— Це боже допущення. Це Його голос. Він використовує різні інструменти і навіть надприродні явища, щоби достукатися до сердець і наблизити людей до Себе. Ця світова криза так само свідчить про те, що ми не маємо бути байдужими, а шукати Бога завжди, і навіть в часи випробувань зберігати мир і спокій, покладаючись на Нього.
— Як людині врятуватися від тиску проблем?
— Проблеми потрібно проходити. Їх неможливо позбутися зовсім. Навіть Ісус Христос вчив, що в нас будуть труднощі в цьому світі, але наша задача — не падати духом, бо Він переміг цей світ. З Богом легко долати будь-які проблеми.
— Ваші побажання читачам.
— Віруючим я бажаю і надалі триматися Бога, любити Його, а невіруючим бажаю шукати Господа, поки можна, не запізнитися. Він говорить сьогодні через усі доступні засоби. Поки є можливість — шукайте Бога, не відкладайте на потім.