Олег Медуниця: «Ми — християнська нація,
і Біблія має бути визначальною на цій землі!»
Олег Медуниця (1971 р. н.) — політик, депутат ВРУ двох скликань. Православний християнин. Одружений, троє дітей.
Про віру
— З якого часу ви в політиці?
— З 1989 року, ще з радянських часів брав участь в неформальних молодіжних організаціях та проукраїнських політичних акціях, у тому числі в Революції на граніті. Метою моєї діяльності було створення української держави. Пізніше долучився до внутрішньої політичної боротьби за становлення української демократії та проти домінування Російської Федерації.
Я депутат двох скликань, хоча жодне не добув до кінця (у першому випадку ВРУ розпустив П. Порошенко, а в другому — В. Зеленський). Тому загалом я пробув депутатом неповні 7 років. Перше моє скликання — це боротьба з В. Януковичем, опозиція, Майдан, а друге — конструктив: відповідальність за зміни, які відбулися та які не відбулися.
— Які ваші релігійні переконання?
— Я хрещений у православній церкві. Хрестила прабабка, яка мене й виховувала, оскільки батьки працювали на заводі. Вона була вдовою фронтовика. Багато розповідала мені й про голод, і про війну. До речі, мій прадід був регентом хору Троїцької церкви в Роменському районі (Сумська область).
У юнацькі роки я реально був атеїстом і твердо вірив у те, що розповідали в школі. Пам’ятаю всі ці історії про баптистів, карикатури в журналі «Перець». Я й сам прочитав критичну книгу «Забавна Біблія». Ще в дитинстві, коли їздив на канікули до бабусі, бачив, як вона щовечора молиться. Інколи питав: «Що ви там робите?» — «Молюся!» — «Так Бога ж нема!» — «Цить, дурак!» У школі я ще й був політінформатором, хоча досить критично ставився до радянської пропаганди, адже слухав «Голос Америки», «Радіо Свобода», «Радіо Європи»... Розумів, що влада бреше про Чорнобильську катастрофу.
Переломний момент від атеїзму до віри в мене настав із розпадом Радянського Союзу. Я б сказав, що мій шлях до Бога почався в дитинстві, але був затуманений атеїстичним вихованням і відновився в часи Перебудови. Тепер я свято вірю, що українці як нація сформувалися завдяки християнству, і величні епохи нашої історії тісно пов’язані з вірою в Бога. Я хрестив усіх своїх дітей у православній церкві Київського патріархату.
— Ви — глибоко віруюча людина?
— Думаю, ні. Я не буваю на кожній службі чи святі. Для мене віра в Бога — це, швидше, стиль життя. Вважаю, що цінності, які дав Бог, мають бути глибоко впроваджені в суспільстві. Тоді воно стане і кращим, і заможнішим. Якщо народ поважатиме Бога — зміниться і країна, і стосунки між людьми на краще. Той стан, що тепер маємо — це результат безбожної політики, яка 70 років в’їдалася в уми. Там, де було менше впливу атеїстичного режиму, там і процес змін йде краще. Наприклад, Західна Україна, країни Балтії, Польща. Я за освітою магістр державного управління — і тому чітко розумію зв’язок релігії і державної політики як рушійну силу змін.
— Ви читаєте Біблію?
— Я читаю її сам і молодшим дітям читаю.
— Як ви ставитеся до інших християнських конфесій?
— Кардинально моє ставлення змінила участь у Молитовному сніданку у Вашингтоні. Це було в 2013 році, коли я тільки став народним депутатом. На цьому заході побачив, як християни різних конфесій можуть співпрацювати задля прогресу своєї країни. Напевно, саме це змінило моє ставлення до протестантів із прохолодного на позитивне. Пам’ятаю, якось у шкільні роки на змаганнях зі спортивного орієнтування я вибіг на галявину біля річки й побачив збір людей, які молилися. Мене це здивувало, я навіть подумав, що вони замишляють щось лихе, адже нормальні люди в лісі не моляться. Набагато пізніше зрозумів, чому вони там молилися й на яку небезпеку себе наражали. Також на мене дуже вплинуло знайомство з депутатами-протестантами. Тепер вони — мої друзі, на яких можу покластися. Тому я не роблю якогось поділу між християнами.
— А як щодо інших релігій?
— Я поважаю право на віросповідання кожної людини, але не думаю, що Україну можна будувати на цінностях інших релігій. Ми — християнська держава, християнська нація, і Біблія має бути визначальною на цій землі.
Про політику
— Перейдемо до наступного блоку питань. Що для вас політика?
— У нашому суспільстві слово «політика» набуло негативного забарвлення. У свідомості людей політики — зазвичай нечисті на руку люди. Та це слово має два значення. Перше — це політична боротьба, а друге — управління суспільним розвитком. Тобто політична сила, яка приходить до влади, змінює країну відповідно до своєї ідеології. Оце і є реальна політика.
— Чи можуть уживатися політика й Божі заповіді? Чи може політик бути справжнім християнином?
— Я думаю, так. Я бачив багато порядних людей у політиці.
— Є така думка: «Християнин в політиці — це неможливо: або система тебе зламає, або ти втечеш звідти?»
— Насправді не існує ніякої «системи». Люди самі собі вибирають політиків. Я знаю діячів, які прийшли в політику з чистими руками й помислами й через роки лишилися такими ж чистими. Вони не пішли на компроміс із совістю у визначальних питаннях. Зрозуміло, що політика — це взагалі мистецтво компромісів, але в кожного є свої межі компромісу. Я маю переконання, які ніколи не переступлю. Наприклад, не співпрацюю з колишніми регіоналами, якщо вони не покаялися й не усвідомили того, що накоїли. Для мене вони — вороги української держави. І на них не поширюється політична етика.
— Політична етика? Звучить як оксюморон. Як може обман і хабарництво поєднуватися з етикою?
— Справді, це не поєднується з етикою. Та цього й не потрібно робити — не треба обманювати, не треба брати відкати, сприяти корупції…
— І можливо бути при цьому політиком?
— Певною мірою так.
Про молитовні сніданки
— Ви активний учасник молитовних сніданків у Верховній Раді. Розкажіть про те, як вони проходять.
— Щочетверга о 8:15 зустрічаємося в спеціальній кімнаті, яку нам виділив апарат ВР. Приходять депутати і цього скликання, і попереднього, працівники апарату, запрошені гості, представники конфесій та ін. Пам’ятаю, як приїжджали протестанти зі Слов’янська. Їхня історія про пережиту війну справила тоді незабутнє враження.
Ми читаємо Біблію, а потім обговорюємо прочитане. Сніданок зазвичай триває 2 години, до пленарного засідання, яке розпочинається о 10:00. Четвер — це важливий день для голосування, і, як правило, явка депутатів дуже висока. Модератором зазвичай виступає Павло Унгурян. У нього беззаперечний авторитет в організації молитовного сніданку. Він же формує делегації на аналогічні заходи в США.
— Учасником молитовних сніданків у ВР буває Ю. Мірошниченко з «регіонів». Ви з ним ладнаєте?
— Ми стараємося не акцентувати, хто з якої партії. Переважно зустрічі проходять у мирній атмосфері. Певною мірою ми вчилися в американців — вони на своїх молитовних сніданках уміють жартувати про різні політичні погляди, але при цьому не ображати один одного. Загалом у мене і з Юрієм Мірошниченком, і з Юрієм Павленком нормальні стосунки.
— Чи є противники ваших ранкових молитов, критики?
— У ВР — ні. Мені здається, критичніше нас сприймали на місцях, особливо спочатку, наприклад, коли розпочали таку практику в м. Суми.
— Що спонукало вас стати одним із ініціаторів молитовного сніданку в області?
— Я вірю у свою просвітницьку місію. Вважаю, що кожен християнин має впливати на власне оточення. Я це проповідую не лише як християнин, але і як політик. Кажуть, політик має слухати людей. Я ж вважаю, що не лише слухати, але й вести їх за собою. Тому, коли виникла ідея молитовних сніданків у Сумській ОДА, незважаючи на саркастичний настрій ЗМІ і деяких представників місцевої влади, нам вдалося її реалізувати. Це було, напевно, вперше в Україні на місцевому рівні. Нам дуже допоміг голова ОДА Микола Клочко.
— Яка мета цих молитовних сніданків?
— По-перше, це майданчик для Слова Божого, і він діє. Це стало прикладом для інших — у Сумській області вже кілька районних адміністрацій підхопили цю ініціативу. Також важливо, щоб християни різних конфесій спілкувалися між собою. Коли ми ізольовані — виникають непорозуміння.
Про стосунки церкви і держави
— За законом, церква відділена від держави. Де, на ваш погляд, є точки дотику цих інституцій?
— Найперше, у сфері освіти. Релігієзнавство має викладатися у вищій школі, основи християнської етики — у середній. Це закріплює статус християнської держави. Держава має реагувати на потреби християнських громад і брати участь у важливих для них подіях. Так працюють демократії в усьому світі. Певною мірою це є і в Україні. Наприклад, відзначення річниці хрещення Русі, вихідні на релігійні свята. Формально в нас ніби все добре, а реально — недостатня взаємодія церкви й держави. Часто чиновники формально беруть участь у релігійних заходах, але форма має наповнюватися змістом. А зміст — це ведення реальної політики змін для покращення життя церков.
— Та чи не приведе це до небезпечного конгломерату церкви й держави, як, наприклад, у Росії?
— Ні. У наших християн є здорова конкуренція. Та це і не в традиціях української демократії. Ми — християнська держава й маємо прислухатися до перших осіб релігійних конфесій, а їхні поради робити порядком денним політики. Це поліпшить процес управління державою й принесе позитивні зміни.
— Що б ви сказали християнам, які проти втручання в політику й обмежуються лише духовними справами?
— Мені здається, ця ідея локалізована в протестантському середовищі, і це історично пов’язано з Радянським Союзом. Атеїстична влада так «зашугала» протестантів, що вони прийняли хибну точку зору. Насправді ж — дуже добре, коли християни йдуть в політику й долучаються до управління державою. Розділяти земне й божественне не слід так уже категорично. Щоб змінити життя на землі, потрібна не лише молитва, але й щоденна праця. А політика — це найкоротший шлях до змін.
— Як ви оцінюєте отримання Україною Томосу?
— Це відновлення історичної справедливості. Ми відновили свій християнський статус у православному світі. За допомогою влади, до речі. Процес отримання Томосу йшов за шаленого спротиву Російської Федерації. Томос важливий і для церкви, і для України з точки зору укріплення її державності та незалежності.
— Які перспективи релігійного розвитку в Україні?
— Найперше хотілося б, аби припинилася війна й настав мир. Це покращить розвиток держави, у тому числі в релігійній царині. Ми зможемо провести зміни в державній політиці, які закріплять високий статус християнства в Україні. Зрештою, це приведе до позитивних змін у відносинах між людьми, політичними силами, конфесіями, бізнес-структурами. Сподіваюся, ми зможемо стати розвиненою державою, але при цьому — не зіпсованою, як бувають зіпсованими цивілізовані держави.
— Ви маєте на увазі ліберальні цінності?
— Я не назвав би це ліберальними цінностями. Я позитивно ставлюся до лібералізму в економіці. А маю на увазі гендерну диктатуру, яка нав’язана цивілізованому демократичному світу. Ми маємо силу її відштовхнути, у нас у суспільстві — здорове ставлення до цих проблем. Прикладом може бути Польща. Це ліберальне суспільство, там ліберальна економіка. Але вони не пустили у власний духовний світ антихристиянські явища, які проникли в такі християнські держави як Німеччина, Велика Британія, США.
— Що ви побажаєте християнам, які бачать своє покликання в політиці?
— Це складний шлях. Якщо будуть невдачі, не опускайте руки. Самовдосконалюйтеся й сприймайте все, що відбувається, як належне. Вчіться на помилках. Християн у політиці потрібно більше! Їх треба більше там, де приймають рішення державного масштабу. Кожен має виконувати свою місію. Тому християн-політиків потрібно підтримувати в їхній праці.