«Ця Книга спасла мені життя!»
Намагаємося використовувати всяку можливість, щоб донести Боже Слово людям, які оточують нас. Намагаємося прикласти всі зусилля, щоб наблизити Царство Боже. Раніше ми багато ходили до людей на ринки, проповідували на вулицях. Але Бог спонукав також іти до тих, які переважно не відвідують такі місця, оскільки з ранку до вечора перебувають на роботі. Це адміністрації, міські ради, держустанови, відділення поліції, пожежні частини. Хоча у військовий час непросто потрапити в такі установи. Але Бог відкриває двері.
Бувають дуже цікаві, благословенні зустрічі. Не всі мають Євангелії, а дехто має, але російські. І коли пропонуєш Новий Завіт українською мовою, то люди з радістю приймають. Люди потребують Божого захисту. Тому серця дуже відкриті в наш час. У нашій місцевості ми вже проходили всі держустанови раніше. Тому сьогодні відвідуємо державні заклади в інших регіонах, зокрема, на прикордонних територіях. Маємо свідчення милості і благодаті Божої, яка супроводжує нас у цій праці. Голови адміністрацій кажуть, що це дуже добра справа, коли приходимо до них, даруємо Євангелії, спонукаємо молитися за Україну, за військових, просимо, щоб люди звернулися до Бога та отримали спасіння через Ісуса Христа. Бачимо, як люди прагнуть Божого Слова, хочуть його читати.
Нещодавно ми були в Харківській області, недалеко від лінії фронту. Там є міста, які зазнали великих руйнувань. Ми зустрічали багато людей, які потребували, щоб їм розказали про Ісуса Христа. Багато військових, які отримували Євангеліє, ставали на коліна, цілували його і казали: «Ця Книга спасла мені життя. Ця Книга потрібна мені!» Військові свідчать, як Бог зберіг їх в жорстоких боях. І вони вдячні Богу за це. Також проходили Сумську та Чернігівську область, розповсюдили 1000 Євангелій.
Наш син поїхав навчатися у Львівську богословську семінарію. Коли ми завозили його на навчання, мали можливість відвідати Закарпатську область з проповіддю Євангелії. Нас дуже просили приїхати місцеві брати. Там великі доми молитви, але дуже мало віруючих лишилося. Ми проїжджали міста та села, заходили в міські ради. В багатьох місцях люди говорили: «Нарешті ви до нас прийшли», або: «Ми вже чули, що ви були в інших містах» і з радістю приймали Євангелії. За шість днів ми пройшли, благовістячи, один район Закарпатської області — з міста в місто, із села в село. Усього подарували 838 Нових Завітів.
Де б ми не були і куди б не їхали, все одно вертаємося в наше місто. Тут є багато людей, які потребують нашої підтримки. Під час війни до церкви прийшло багато нових людей. Їм потрібне духовне наставництво. Також ходимо в місто, говоримо з людьми, спонукаємо їх навертатися до Бога як свого Спасителя. Щосуботи проводимо благодійні обіди. Відвідуємо будинок для літніх людей та психоневрологічний інтернат.
Також є можливість відвідувати школи та дарувати Євангелії дітям. Діти — це майбутнє України. Тому варто сіяти добрі зерна в їхні серця. Діти дуже уважно слухають, багато з них дякують. Свого часу, коли я навчалася в школі, нам також дарували Нові Завіти. І я принесла додому цю Книгу. Моя мама почала читати, і це принесло плід у моє життя. Сьогодні я служу Богові, несучи Боже Слово іншим людям. Боже Слово змінило багатьох людей, які сьогодні є в нашій церкві. Одного разу вони отримали Євангеліє, покаялися перед Богом, прийняли Ісуса Христа в своє серце.
Олена Курченко, Сумська область, уривок з листа