Війна і вічні цінності

31.05.2022
0
218

З Божої милості до цього часу ми живі, маємо все необхідне для життя, продовжуємо служити. Те, що ми робимо зараз, іноді здається таким малим, але Бог здатний помножити нашу працю і перетворити нікчемне на велике.

Зараз у моєму житті багато змін. У лютому ми гостювали на Рівненщині і 22 числа повернулися у Приморськ. Через два дні почалася війна. Вранці прокинувся від того, що почув у під’їзді шум. Коли виглянув у вікно, побачив чимало людей, це виглядало незвично. Зайшов у сімейний чат і побачив відео, як через село на Сумщині, де живе брат, їдуть танки. Тоді зрозумів, що почалася війна.

Ми вирішили закупити продукти і вийшли в місто. Побачили великі черги до магазинів і банкоматів. Через два дні через наше місто стала їхати російська воєнна техніка, за один день — понад 1000 одиниць. Того ж дня у нас відключили світло, а потім і газ — через пошкодження трубопроводів. Світло відновили, газ так і не відновили. Згодом пропала мережа і наші рідні цілий тиждень не знали, що з нами.

З початку війни ми думали чи лишатись у Приморську, чи їхати додому. І вирішили лишитися, щоб проповідувати, допомагати людям. Разом з іншими церквами і волонтерами стали готувати гарячі обіди, співати, проповідувати, молитися за місто та Україну.

Коли місто хотіли захопити, то люди зібралися на мітинг в підтримку України, і ми разом з ними. Більше 500 людей вирушили до лікарні, де були російські військові, щоб вигнати їх з міста, і нам це вдалося. Але перед тим на площі звершили молитву. І в кінці мітингу теж дякували Богу. Відтоді молитва стала обов’язковим елементом мирних демонстрацій.

З часом місто таки окупували, але було відносно спокійно. Звичайно, продукти в магазинах стали закінчуватися, оскільки не завозили нових, ціни сильно росли, але у нас були запаси. Щодня відбувалися служіння в домі молитви.

Коли почалася евакуація з Маріуполя, ми прийняли 35 переселенців. І навіть змогли знайти одній сім’ї житло на Рівненщині. Зараз у домі молитви залишилося жити четверо переселенців, і до них ще приїхали їхні рідні з Маріуполя.

Прийшов час, коли в місті стали частіше з’являтися російські військові. В якийсь момент їх заїхало майже 500 чоловік, також техніка. Тоді ми змушені були вивозити наших місіонерів і сім’ї. Проїхавши через багато блокпостів, опинилися на підконтрольній Україні території і заспокоїлись. Тоді з Приморська чимало людей виїхало.

Ми приїхали на Рівненщину до батьків, а через місяць вирішили з дружиною їхати на місію туди, де ми потрібні. Нас направили у Львівську область, місто Перемишляни. Там живе місіонер із сім’єю, є 14 членів церкви, діти, молодь. Ми поселилися в домі молитви. Практикуємо благовістя на ринках, їздимо в села роздавати газети, знайомимося з церквою, містом. Плануємо поки що тут працювати, робити те, що можемо.

Війна показала, наскільки важливо мати вічні цінності, адже земні в один момент можуть бути знищені. Тож варто вкладати своє серце, час і матеріальні ресурси у вічне. «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, — там буде й серце твоє!» (Мт. 6:19-21).

Юрій Яковчук, Запорізька область, уривок з листа



Додати коментар

Пожертвувати