Щасливої дороги тобі, газето!
Давно це було. Дуже давно. Якщо точніше, то ця знаменна подія трапилася в минулому тисячолітті. Але довгі й буремні літа не стерли з пам’яті те особливе відчуття радості й солодкого трепету, що охоплює душу на порозі чогось величного, світлого, про що й мріяти не наважувалися раніше.
У ту неділю мої друзі-місіонери підійшли до мене після богослужіння й вручили газету. Тоненька, із дрібним шрифтом, вона була набагато меншого формату й гіршої якості, ніж звична «Правда», яку поштар регулярно клав нам у поштову скриньку. Але в ту мить від радості заколотилося моє серце, відчуло історичність події, яка розділила нашу реальність на «до» і «після». Уперше я тримала в руках християнську газету з символічною назвою «Голос надії». Чи ж можна було б про таке мріяти раніше, коли в зошити від руки переписувалися книги Нового Заповіту, християнські вірші та пісні? Чи ж могла б я уявити таке дитиною, коли пізнього вечора в наш дім, у якому відбувалося підпільне богослужіння, ввірвалася міліція з дружинниками? Одним із їхніх завдань було конфіскувати духовну літературу. Міліціонери вихвачували Біблії та пісенники з рук християн, а ми, діти, лежали в ліжках і тремтіли від переляку, адже нам під матраци наспіх позапихали християнську літературу.
Ту газету ми читали всією родиною під акомпанемент радісних фраз: дивись, який час настав, слава Богу! Під враженням від перечитаного я написала лист у редакцію газети й побажала, щоб «Голос» не загубився в хаосі інформації й дезінформації, щоб він кликав людей до спасіння й дарував надію знедоленим. Тридцять літ минуло. Стільки подій трапилося! Життя докорінно змінилося. Роль церкви в суспільстві змінилася. Ми змінилися. З’являлося й зникало багато інших християнських видань. А «Голос надії» звучить і кличе людей до спасіння.
Вітаю тебе, люба газето, з ювілеєм! Ти виросла, набралася досвіду, а попереду в тебе ще довгий вік і багато роботи. Дякую всім, хто впродовж тридцяти років вкладав сили в працю, час і душу, щоб нести у світ Слово Правди й Надії.
Свій відгук, який був надрукований у другому номері газети, я закінчила словами: «Щасливої дороги тобі, газето «Голос надії»! Щасливої дороги до сердець тисяч волинян! А тепер, оглядаючись на пройдений шлях, бажаю: «Щасливої дороги тобі, «Голос надії»! Щасливої дороги — паперової та електронної — до сердець мільйонів!