«Нас спасла молитва»
Був ранок 24 лютого. Я збиралася йти на роботу. Моєму чоловікові подзвонили й сказали, що війна. Його відразу забрали, бо він військовозобов’язаний. Я й не знала куди. Стала молитися до Господа, щоб зберіг мого чоловіка й захистив моїх дітей — двох доньок віком три й десять років. І з нами була ще племінниця. Моя сестра ще до війни поїхала працювати в Польшу. Було важко прийняти рішення — чи кудись їхати, чи залишатися вдома. Зрештою поїхали до моїх рідних, на окраїну міста Суми. Там перебували тиждень. Чули вибухи, бачили, як їхали російські танки. Ми сиділи в підвалі по дванадцять годин. Було холодно. І діти боялися, і рідні мої були в великому страху. Ми не знали, що буде з нами. Та нас спасала молитва й Слово Боже, читання Біблії. Надія була тільки на Бога.
Подяка Богові, що змилувався над нами. Танки проїхали по місту й нікого не зачепили. Це чудо від Господа нашого. Потім ми почули про зелені коридори. Моя сестра просила, щоб ми їхали до неї. Спочатку ми поїхали в Полтаву. Там, на вокзалі, чекали більше суток евакуаційний потяг. У той день було дужє холодно, діти спали просто на підлозі вокзалу. Я знову просила в Господа допомоги, щоб діти не захворіли після такого холоду. Багато плакала, це випробування було для мене дуже важким. Та Господь Ісус дав мені сили й підтримку — і діти не захворіли. Ми нарешті дочекалися потягу. Та коли сіли в нього, то виявилося, що він не той, що нам потрібен. З нього вистрибнули вже на ходу. І це ще одне чудо, що з нами було все добре. Наступний потяг довіз нас до Львова, де нас зустрів пастор і доставив нас до кордону з Польщею. Там незнайома дівчина запропонувала нам свою допомогу — підвезти до гуманітарного табору в Польщі, у м. Катовіце. У цьому таборі ми спали на підлозі, бо людей було дуже багато. Я настільки втомилася, що міцно заснула, обійнявши своїх дітей. А коли прокинулася, то бабуся, яка сиділа навпроти нас, сказала, що вночі якийсь чоловік розглядав наші речі та сумку, у якій лежали наші збереження, і пішов, коли вона звернулася до нього.
На четверту добу ми нарешті доїхали до сестри. Нам польська сім’я запропонувала квартиру, їжу, одяг і все інше, у чому мали потребу. Правда, після такої важкої дороги мені стало погано, дуже боліла голова, почало віднімати палець на руці. Та Господь повністю мене зцілив. Я стала просити в Нього, щоб показав, до якої церкви мені йти. У соціальних мережах побачила церкву в м. Катовіце, у яку ми в неділю поїхали на служіння. Саме була проповідь про хрещення Духа Святим і молитва за тих, кого Господь ще не охрестив. Я вийшла на молитву, але особисто за мене не помолилися. Після закінчення служіння я підійшла до пастора, і він за мене помолився. Тоді Господь охрестив мене Духом Святим — і я стала молитися іншими мовами. У мене з’явилася сила стояти в молитві за нашу країну.
Через місяць ми повернулися додому та зустрілися з чоловіком і татом. Моя сестра готується прийняти водне хрещення. Я дякую Господу, що відповів на всі мої молитви. Дякую за його любов до мене та моєї сім’ї, за всі чудеса, які Він виявляє і далі всім нам. Війна, на жаль, ще не закінчилася, та Господь нас береже, дає спокій душі моїй.
Цим свідченням я хочу підбадьорити всіх тих, хто перебуває у відчаї, печалі, знесилений. Господь любить нас всіх та милує, і не перестає допомагати всім, хто просить у Нього. Бажаю всім Божих благословінь.