Найкращий час у житті
Народилася я в невеликому селищі Варва Чернігівської області. Про Господа знала з дитинства, бо ходила в недільну школу адвентистів, які приїжджали в наше селище. Євангельську церкву стала постійно відвідувати з 14 років, з часу приїзду до нас місіонерів.
Місіонери були мені гарним прикладом — весь час задіяні в служіннях, допомагали людям. На квартирі, яку вони орендували, завжди збиралося багато людей. Мені хотілося постійно бути з ними, їздити на різні зібрання, у дитячі табори. Я цим жила, і мені це дуже подобалося, тому захотіла служити Господу так, як ці місіонери.
У той час у наше містечко на місіонерську працю приїхав і Мирослав. Коли мені минув 21 рік, ми одружилися. Ще до одруження Мирослав говорив, що він — місіонер і хоче й надалі разом зі мною працювати для Господа. Я теж цього хотіла. Але спочатку було трохи незвично й тяжко.
До нас постійно приїжджала молодь для проведення таборів і євангелізацій, студенти — на практику... Усіх цих людей треба було прийняти, готувати їм їжу. Коли я жила з батьками, у нас не було такого руху в домі, а тут довелося навчитися швидко зготувати обід на 10 чоловік і розмістити їх на ночівлю.
Так, було нелегко, але досвід приходить із часом, і нині я не уявляю свого життя іншим.
Дякую Господу, що вже 13 років ми працюємо на Божій ниві. Серце переповняє радість, коли ти розумієш, що життя минає недарма. За роки місіонерської праці на Варвинщині проведено багато євангелізацій, дитячих таборів, роздано безліч християнської літератури.
Мирослав — служитель у церкві «Преображення» у Варві, я працюю з дітьми в недільній школі.
Бути дружиною місіонера — це бути постійно в русі, що благословенно! Найкращий час у житті — коли ти служиш людям і звіщаєш їм про Господа!