Надія через мережу
Настала пора року, коли все оживає та розквітає, але, на жаль, зараз немає повноцінної можливості для благовістя. Так неочікувано змінився час, змінився формат служіння та спілкування з церквою. Цей період приніс нові виклики, змусив шукати нові способи досягнення людей.
Зі старшим поколінням спілкування маємо у телефонному режимі, відповідаємо на питання, молимося разом, по можливості підвозимо продукти харчування. Надзвичайно складно літнім людям бути вдома наодинці. Стараємося підтримувати їх.
З початку карантину недільна школа перейшла в онлайн формат. Вчителі вправно викладають уроки, дають цікаві завдання для дітей. Діти у свою чергу активно виконують домашні завдання та заробляють бали.
У кінці лютого трапилася неприємна ситуація. Ще на початку 2019 року, коли ми роздавали газети у Котельві, до нас зателефонував один чоловік, повідомив, що він інвалід, і попросив, щоб йому привезли Євангелію. Приїхавши, ми побачили 45-річну паралізовану людину. Вже майже рік він перебував у такому стані через нещасний випадок на будівництві. Ми благовістили йому, молилися разом. За чоловіком доглядала його 70-річна матір. Він з радістю почав читати Новий Завіт, постійно телефонував та ставив запитання. Через місяць після нашого знайомства він помер.
Матір була у великому розпачі, не знала, як жити далі. Підтримували її як могли. Жінка покаялася перед Богом, почала теж читати Євангелію. Одна з жінок із церкви стала провідувати її, разом досліджувати Біблію. У черговий раз коли я приїхав, вона виглядала неймовірно щасливою, дякувала за підтримку в нелегкий час. Її хатина отоплювалась грубкою на дровах. У кінці лютого, розтопивши в грубці, вона лягла відпочивати. Десь жар випав з грубки, і сталася пожежа. На жаль, це був її останній сон, хата всередині повністю вигоріла. Тішить, що вона відійшла у вічність, примирившись з Богом.
Із 6 квітня 2020 року умови карантину стали суворішими. Продовжуємо вчитись працювати з онлайн-аудиторією. Віримо, що і через мережу інтернет зможемо нести надію до сердець людей. Молимося за це.
Петро Устимчук, Полтавська область, уривок з листа