Молитва — єдиний шанс на життя
Володимир та Тетяна Гусаки в шлюбі вже 23 роки. Вони виховують восьмеро дітей — Наталю, Олександра, Андрія, Павла, Миколу, Віталія, Михайла та Аліну. Проживають у с. Рованці. 2017 року в життя родини прийшло серйозне випробування — захворів Володимир. Про це та інше читайте в матеріалі студії «Крок назустріч».
На запитання «У чому секрет вашого сімейного щастя?» Володимир відповідає: «Секрет дуже простий. Це збережена юність для Господа й життя згідно з біблійними принципами. У цьому полягає успіх». А дружина Тетяна додає: «Я завжди молилася й просила в Бога мудрого чоловіка, щоб він служив Господу».
Свої стосунки до одруження Володимир та Тетяна будували на основі Божих заповідей, а юність проводили за принципом «що посієш, те й пожнеш». «Боже Слово каже, що всі, хто бере шлюб, повинні мати «ложе непорочне». Хлопець має зберегти цнотливість для майбутньої дружини, а дівчина — для майбутнього чоловіка. Якраз у цьому захований досить великий відсоток благословення від Бога. В такому випадку ми маємо право просити в Господа благословення. В іншому — Бог не може повноцінно благословити нас», — висловлює своє переконання Володимир.
«Виберіть собі сьогодні, кому будете служити... А я та дім мій будемо служити Господеві» (Єг.24:15).
Любов до Бога Володимир перейняв від мами. У його пам’яті закарбувалися дитячі спогади про її побожне життя. Він розповідає: «Матір казала, що, коли мені було декілька місяців, лікарі нас виписали з лікарні зі словами: «Нехай ця дитина помирає вдома». Але так не сталося. Підростаючи, не раз чув, як в іншій кімнаті мама молилася, плакала… І поступово зрозумів, що саме за дверима тієї кімнати кувалася моя доля. Саме тому я не помер, саме тому я живий дотепер. З тих пір пройшло більше 40 років. А нещодавно, коли моє життя було на межі, за мене молилася вже моя дружина».
Розповідаючи про перші труднощі, із якими довелося зустрітися їхній сім’ї, Володимир каже: «Коли стали з’являтися діти, вони, слава Богу, народжувалися здоровими, але потім хтось хворів, хтось мав інші якість проблеми… Тоді ми молилися за них, і не один раз бачили, як Господь нам допомагав».
Непередбачувана ситуація, яка свого часу трапилася з найменшим сином Михайликом, змусила Володимира та Тетяну благати Бога про допомогу. «Старші діти покликали мене до хати, і я побачив, що моя дитина навзнак лежить на підлозі й не рухається. Я взяв сина на руки — він навіть не подавав ознак життя… Я відчував, що він просто помирає, я його втрачаю, але як батько навіть не можу нічого вдіяти», — ділиться Володимир.
«Коли кличу, озвися до мене, Боже правди моєї, Ти простір для мене робив у тісноті... Помилуй мене, і почуй молитву мою!» (Пс.4:2).
«Ми з дружиною стали на коліна й почали молитися, просити в Бога милості. Це була не просто молитва, це був крик душі. Я віддав сина дружині, а сам просто впав на підлогу й сказав: «Господи, згадай скільки разів у своєму житті ми постилися й молилися за нашу сім’ю!» — розповідає Володимир. «Бог почув нашу молитву і явив милість!» — зауважує Тетяна.
Тепер 12-річний Михайлик є великою втіхою для батьків. «Коли я був маленький, то впав і ледь не помер. Я дякую Господу, що Він мене зцілив. І за нашу сім’ю, за батьків, які за мене молилися», — каже хлопчик.
Діти підтверджують слова батьків. «Коли в нашій сім’ї бували якісь труднощі, то тато з мамою ніколи не панікували. Вони покладали надію на Бога, бо знали, що тільки Він може допомогти. Найбільше мені подобається в татові, що він піклується про сім’ю, старається навчити нас працювати», — каже Олександр. «Я люблю свого тата, він турбується про мене, молиться. Ми разом проводимо час, граємо в різні ігри», — додає Віталій. «Найбільше ми любимо, коли є вільний час, ловити рибу в ставу. Деколи їздимо сім’єю в ліс, шашлики смажимо», — ділиться Андрій.
Як і в кожної сім’ї, у Гусаків є свої традиції. Одна з них — усе робити разом: чи-то працювати, чи відпочивати, чи молитися. «Іноді ми їздимо на природу — шашликів насмажити, м’яча побити», — каже Володимир. «Діти це дуже люблять», — додає Тетяна. «Моє бажання як батька — щоб усі діти виросли християнами. Це найголовніше. Щоб вони любили Господа, любили батьків, любили людей. Ми стараємося ввечері, коли всі вдома, разом читати Біблію. Молимося разом», — продовжує чоловік. «Це вже наша традиція — і нам дуже подобається читати з батьками Біблію», — каже син Микола.
«Служіння Богові — це не просто піти до церкви помолитися, — роздумує Володимир. — Служіння Богу — це служіння ближнім. Служіння Богу — це навчити своїх дітей Божих заповідей. Щоб вони пам’ятали, що Бог зробив у житті нашої сім’ї. Біблія закликає нас навчати дітей любити батьків, поважати старших, виявляти милосердя. Це цінності, які мають супроводжувати нас до вічного життя».
«А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф.6:4).
Багатодітним батькам Володимиру та Тетяні Гусакам — на радість піклуватися про таку велику сім’ю. Вони впевнені: діти — це дар Божий! «Якщо Бог дає дітей, Він ніколи не залишить без їжі, без одежі — це однозначно. Він потурбується, дасть кошти, можливість заробити… Це прекрасно — мати велику християнську сім’ю!» — стверджує Володимир.
У 2017 році дружина, сини та доньки непохитно стояли в молитві за життя Володимира. «Ми з сім’єю поїхали до батьків у село, — розповідає чоловік. — Були на зібранні, потім усі разом повечеряли, лягли спати. А вночі мені стало зле. Спочатку думав, що це звичайний грип. У мене трималася досить висока температура. Два тижні лікарі не могли встановити діагноз. Нарешті виявили — тромбоз верхньої брижової артерії. Стали лікувати…»
На жаль, двотижневе інтенсивне лікування не принесло бажаних результатів. Висока температура, кволість у тілі, втрата ваги й далі непокоїли чоловіка. «У якийсь момент лікарі сказали: «Ми зі свого боку зробили все, що могли». І так мене відправили додому», — розповідає Володимир.
«Коли ми дізналися про цей діагноз, приходили різні думки… Але я все одно надіялася на Бога й була досить спокійною. А один із наших синів постійно мені казав: «Мамо, не переживайте, з татом усе буде добре — він стільки їздить, проповідує, служить… Бог проведе!» — ділиться Тетяна.
У Володимира виявили рідкісну хворобу, лікування якої дає мало шансів на одужання. У більшості випадків вона призводить до смерті. Усе, чим могла допомогти сім’я — це молитися. «Пам’ятаю, коли вже приїхав з лікарні додому, то діти багато разів за мене молилися. Був один такий гарний вечір, коли зібралася вся сім’я, яка була того дня в пості й молитві. Я став серед кімнати, зіперся на стілець, тому що було досить тяжко, і ми разом щиро молилися до Господа», — згадує Володимир.
«Коли батько був хворий і лежав у лікарні, ми вдома постилися, молилися, збиралися в інших сім’ях і також молилися», — каже син Микола. «Коли тато хворів, ми багато молилися всі разом, але потім я особисто ще заходив у кімнату, зачинявся й ревно молився за татове зцілення», — додає син Павло. «Я постив, молився й вірив, що тато буде здоровий», — каже Віталій.
«Діти розуміли, що відбувається, вони багато молилися, постили. Переживали за тата, хотіли, щоб він видужав», — розповідає Тетяна. Дружина невідступно молилася за оздоровлення чоловіка. Вона не втрачала віри, що Бог обов’язково відповість. «Мені дуже запам’яталося, як мама лишалася сама, читала Біблію й молилася, щоби Бог дав татові одужання», — каже Олександр. «Хто, як не я, мав підтримувати чоловіка? Хоч бувало й тяжко на душі, але ми не здавалися. І Бог дав відповідь!» — додає Тетяна. «Моя дружина, мої діти стояли в молитві за мене. І я вірю, що це на їхні молитви Бог відповів», — ділиться Володимир.
Бог відповів на молитви родини Гусаків. Володимир отримав зцілення. Випробування хворобою не пройшло безслідно — воно багато чого навчило подружжя. «Ця хвороба ще більше зблизила нас один із одним, — зауважує чоловік. — Показала, що труднощі можна пройти тільки разом, з’єднавшись в одне ціле». Тетяна погоджується: «Ми навчилися більше довіряти Богу, покладати всю надію на Нього. Він проведе через усі життєві обставини». «Коли ми пройшли через це випробування, то я зрозумів, що Бог дійсно Живий і чує наші молитви!» — каже син Андрій.
«Не раз сидимо з дружиною в нашій бесідці, спілкуємося, і я усвідомлюю, що не зміг би бути настільки щасливим без неї. Тому дякую Богу за дружину, за сім’ю — що ми можемо разом іти земним шляхом. І головне — маємо надію, що вічність будемо проводити разом», — підсумовує Володимир Гусак.