Душпастирство в Боснії та Герцеговині
Минуло шість місяців як ми приїхали в Боснію, це був непростий період. Довелося кілька разів переїжджати з місця на місце, не думали, що настільки складно буде отримати потрібні документи. Але незважаючи на всі перешкоди і складності, нещодавно таки отримали дозвіл на тимчасове проживання в Боснії.
За цей час ми вивчили мову — так що можемо спілкуватися з людьми. Мова для нас не складна, багато хто з місцевих дивується, що за такий короткий період ми можемо так розмовляти. Правда, поки що на недільному служінні я проповідую через перекладача (це наша сестра з Хорватії). А на молитовному служінні по вівторках — без перекладача.
Наш старший син Веніамін у цьому році тут пішов у школу, в перший клас, йому ще складно з мовою, але з кожним днем все краще. Школа для нас — це нові знайомства з учителями та батьками.
Зараз у нас налагодилися добрі стосунки з церквою, братами і сестрами, моє служіння в церкві — здебільшого душпастирське. Також займаємося формуванням служительського складу церкви, залучаємо до служіння молодих братів, одного з них готуємо на диякона. Своїм служінням тут бачу саме це — допомогти місцевим братам налагодити душпастирську роботу і зростити нових служителів, які далі будуть плекати наступних. Оскільки я мав досвід саме такого служіння в Криму.
Днями провели євангелізаційні заходи в зв'язку зі святкуванням Дня реформації, роздавали в місті безкоштовну літературу і Біблії. Мали святкове служіння в церкві, куди запрошували людей. Це служіння відвідали православні і католицькі священики, гості з Англії.
Підтримуємо стосунки з нашими братами і сестрами з Хорватії, проводимо спільні зустрічі та заходи.