10 пакетів, або Хто твій ближній?

02.04.2022
0
515

Учора вранці поїхав у церкву. Дівчата-героїні складали пайки (хліб, крупи, консерви, солодощі, овочі), які я мав відвезти людям. Потрібно було трохи почекати, тому вирішив допомогти їм пакувати. Поставили мене на хліб. Нас було троє. Один готував пакетики, другий різав смачний, свіжий, спечений десь у селі хліб, я пакував.

1. Через годину прийшла сімейна пара. Їм потрібні були памперси й щось поїсти. Виявилося, що вони йшли пішки через два села – приблизно 6 км. На дорогу витратили більше години. Взяли важкі пакети, вагою по 15 кг, і вирішили йти до місця свого проживання пішки. Я запропонував їм підвезти їх. По дорозі, яка на машині зайняла 5-7 хвилин із усіма блокпостами, дізнався, що вони втекли з Ірпеня й в них 2-місячна дитина. Віддав їм ще один пакет із харчами.

2. Коли повертався до церкви, побачив на зупинці чоловіка на милицях. Зупинився й запитав, куди він прямує? Він сказав, що в Київ за ліками, бо лише там, в одній аптеці є те, що йому потрібно. Я запропонував допомогу. Машина в мене старенька, але з повними баками газу й бензину. Такої заправки «ластівка» не бачила з моменту покупки. У дорозі дізнався, що ми з ним із одного міста, і відстань 7-8 км він подолав за 4 години. Мало хто підвозить. На моє запитання, що з ногами, сказав, що хворіє з дитинства: руйнуються кістки. Останній рік прогресує критично. Поїхали в аптеку. Поки їхали, кинув його контакти місцевій церкві, попросив товариша скинути 1000 гривень для цього хлопця. Живе з мамою. Телефон у нього кнопочний. Куртку йому хтось віддав. Під час локдауну втратив роботу. Більше не беруть. Робив ключі в майстерні. З’їздили в Київ в аптеку, забрали ліки, повернув його в Боярку. Віддав харчовий пакет.

3,4,5. Заїхав на роботу, де ще працюю директором компанії; віддав співробітниці зарплатню; перевірив, як прибирається й вивозиться сміття; поспілкувався з людиною, яка відповідає за озеленення. Залишив співробітникам (двірникам і прибиральниці) три харчові пакети, бо хто знає, як там далі буде з зарплатою.

6. Відвідав товариша, який із маленькими дітьми залишився під Києвом. Поспілкувалися кілька хвилин. У часи, коли більшість із тих, кого ти знав, виїхали, просте спілкування зі знайомим, який є тут і зараз, підбадьорює більше, ніж щось інше.

7. Коли вже потроху темніло, я повертався додому. На пустій вулиці побачив сімейну пару: мама, тато, хлопчик років шість і немовля в колясці. Побачив, як біля них зупинилася машина – і через вікно хтось передав їм пачку памперсів. Щось йойкнуло в середині. Я розвернувся, зупинився і сказав: «Візьміть продуктовий набір». Вони не відмовилися. Дізнався, що вони теж втекли з Ірпіня. Жінка плакала, переживала, що може значити сьогоднішній комендантський день? Чи не будуть і тут, на Софіївській Борщагівці, такі бої, як у її рідному місці.

8,9. Уже було темно, як я завітав до сусідки. Тьотя Рая тепер сама. Поралася на городі. Я пам’ятаю її з дитинства. Ми, діти, гралися в її саду й домі. Повиростали й розлетілися по різних містах. Поговорили. Лишив їй кілька пакетів. Хай це буде бонус до її маленької пенсії.

10. Останній пакет лежить у машині. Не встиг завести. Завезу його завтра. Уже знаю кому. Є глибоко віруюча православна жінка, яка залишилася в квартирі сама. Вона живе на краю міста, у будинку, куди може (не дай Боже) прилетіти… За її будинком позиції наших воїнів-героїв.

Укотре запитую себе: «Хто мій ближній?» Тут усе просто: ближній – це людина, яку ти зустрів на своєму шляху.

16 березня 2022

Анатолій Денисенко

 

 



Додати коментар

Пожертвувати