«Мене гнали, будуть гнати і вас»
Переглядаючи сторінки старих газет, поряд із оптимістичними звітами місіонерів, знаходимо безліч оповідей про випробування. Тут і про розбиті вікна, і про людей, які приходили на зібрання з ножем у кишені, і про погрози вбити, якщо продовжуватимуть проповідувати… Христові слова «гнали Мене, будуть гнати і вас» актуальні в житті місіонерів, як і Божа охорона, яку вони відчувають.
«Голос надії», №2,2005
Нещодавно ми з Миколою Синюком відвідали Марій-Ел та Кіровську область… Під час розмови місіонери розповіли про один інцидент з владою, що стався в роботі Михайла Малишевського, який зі співочою групою в різдвяні дні проводив євангелізаційні служіння на залізничному вокзалі міста Канаш (Чувашія) з дозволу начальника. В той час правоохоронні органи почали втручатися в служіння, забороняти, погрожувати і навіть силою змусили йти у відділок міліції. У відділку відпустили всіх затриманих, крім Михайла, якого побили у присутності начальника міліції. Після цього місіонер кілька тижнів відчував біль у щелепі від нанесених ударів. Переслідування з боку правоохоронних органів місіонери відчувають часто, особливо в Чувашії. Та, незважаючи ні на що, вони самовіддано працюють в цих регіонах.
Наступного ж дня нашим завданням було рукопокладення на пасторське служіння трьох місіонерів, серед яких був і Михайло Малишевський. Тож у нас вийшло рукопокладання після рукоприкладства.
Віталій Оніщук
«Голос надії» №10, 2000
А ще зовсім недавно ми всі думали, що в Україні місіонерам працювати значно спокійніше, ніж в далекій і неспокійній Росії. Виявляється, що ні. І все лише тому, що ворог душі людської один і той самий. Без бою він не здається — так, напевно, можна розцінювати хуліганські дії деяких жителів села Репужинці Городенківського району Івано-Франківської області проти віруючих односельчан та місіонерів місії «Голос надії». Ось що про це розповідають самі місіонери:
— 12 листопада 2000 року ми проводили чергову християнську зустріч з жителями села Репужинці Городенківського району. Розпочалася вона о 18 годині в будинку Ольги Белінкевич. О 19.30 проповідь Слова Божого була перервана несподіваним втручанням сторонніх осіб. В хату з грубою лайкою та криком увірвались двоє дорослих мужчин, які були в стані сильного алкогольного сп’яніння! При спробі з нашого боку встановити причину таких хуліганських дій зловмисники кинулися на нас, застосовуючи силу. Через короткий час до них приєдналось ще декілька осіб. Вони зайшли на подвір’я і стали погрожувати розправою, трясли нас за одежу і навіть одного з присутніх вдарили. Потім ці люди вийшли за подвір’я, продовжували нас брутально лаяти, кидали камінням і заблокували вихід з двору. Таким чином ми змушені були разом з присутніми в будинку людьми не виходити на вулицю. Так продовжувалось до першої години ночі. Тоді деякі жінки, з огляду на відсутність видимої небезпеки, вирішили піти додому. Проте тільки-но вони вийшли на дорогу, розлючений натовп кинувся на двох беззахисних жінок. Найактивніший серед них почав одну з жінок душити, а іншу бити. Коли ми спробували їх вгамувати, то цей чоловік з погрозою убити кинувся на нас з великим каменем в руках. Але, дякуючи Богові і нашим молитвам, все ж таки вдалося вгамувати нападників, хоча до ранку дорога було заблокована.
Микола Стрункін, Ігор Гробін, Віталій Огоновський
«Голос надії», № 11,2000
Нещодавно до нас приїжджала група з чотирьох осіб для євангелізації. Вони їздять у різні місіонерські точки. Співають у чотири голоси, без музики, що нагадує православний спів. Того дня також поставили на мікроавтобусі колонку і голосно співали. Між піснями один брат проповідував. Люди стояли, слухали і багато хто плакав. Але тут від адміністрації надіслали міліціонера. Коли люди побачили, що він хоче нам перешкодити, стали обурюватися і спиняти його. Я йому навіть показав документи на дозвіл для проведення євангелізації, але він не вгамовувався і все-таки висмикнув шнур живлення від підсилювача. І тоді люди ще більше стали на нього кричати. Цей міліціонер і сам уже був не радий, що його послали сюди. Він підійшов до одного з братів і сказав сумним голосом: «Мені адміністрація наказала. Хлопці, їдьте звідси, не робіть мене козлом відпущення». Але ми встигли провести євангелізацію, роздали багато Нових Заповітів з адресами церкви. Коли від’їхали, то той міліціонер ще довго виправдовувався, оточений людьми. Брати мені сказали: «Міша, ми цю євангелізацію запам’ятаємо на все життя».
Михайло Голованов