Зупиніться і пізнайте…

31.01.2023
0
445

Протягом декількох останніх десятиліть спостерігаємо значне пришвидшення ритму життя людей. Особливо це помітно в мегаполісах, які стали дуже схожими на мурашники. Усі кудись їдуть, біжать, спішать… Усюди шум та гам, безперервний рух та метушня. Усі зайняті якимось своїми турботами. І хоча, здавалося, розвиток науково-технічного прогресу повинен був би дати додаткове вивільнення часу, проте відбувається навпаки. Цивілізаційні зміни відкривають для людей щораз нові можливості для створення зручностей, розваг, занять, які забирають у них багато часу. Як колись сказав Еклезіяст: «Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це – марнота та ловлення вітру!» (Ек.1:14).

Нерідко доводиться чути, що одна з причин, через яку християни не відвідують зібрань, не читають Слова Божого, не вділяють уваги молитовному життю, – відсутність часу. Якоюсь мірою можна було б зрозуміти людей, які не можуть звести кінці з кінцями, потребують великих коштів на чиєсь лікування й постійно їх заробляють,  мають інші серйозні труднощі, що просто забирають увесь їхній час. Проте, як правило, проблема в іншому. Світ пропонує дедалі більше розваг і насолод, на які йде вагома частка зароблених нами грошей і нашого часу. Різноманітні програми телебачення, будь-якої тематики сайти комп’ютерної інтернет-мережі захоплюють як молодих так і старших людей і забирають у них багато часу.

Бог звертався колись та звертається нині до людей словами Святого Письма:  «Зупиніться і пізнайте, що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі!» (Пс.45:11).

Зупинка можлива в принципі лише там, де є рух. Зупинки бувають вимушені та невимушені.

Коли ми побачили, що перед нашим автомобілем побігло його ж колесо, то розуміємо, що далі він їхати не буде. Коли попереду прірва чи тупик, вичерпалося пальне, щось вийшло з ладу, то, звісно, машина зупиняється. Так виглядають вимушені зупинки. Невимушена зупинка відбувається тоді, коли нам ніщо не заважає рухатися вперед, але ми приймаємо таке рішення особисто. Просто натискаємо на гальма – і стаємо.

Буває, якщо люди не дослухаються до слів Господа, бо настільки швидкий ритм їхнього життя, що вони не мають часу зупинити свою увагу на Ньому, – то Він допускає вимушені зупинки. Вони можуть стосуватися або окремої людини, або сім’ї, родини, а то й цілого народу.

Втрата роботи, якій ми віддавали протягом багатьох років увесь свій час, убачали в ній сенс свого життя й непомітно для себе стали кар’єристами, – це зупинка для нас.

Раптова хвороба й тривале перебування на лікарняному ліжку, яке «звільнило» нас від невпинної гонитви за матеріальними благами, – це зупинка для нас.

У такі періоди вдосталь часу подумати й про сенс буття, і про Бога…

Пригадаймо подію, яка сталася 11 вересня 2001 року в США та змусила призупинитися на якийсь час усю державу. Ця дата увійшла в історію під чорним кольором, адже в цей день стався нечуваний до цього терористичний акт, жертвами якого стало 2 997 людей, громадян 91 країни, – у башти-близнюки всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку врізалися два літаки, захоплені терористами.

До цієї події американці тривалий час жили в цілковитій впевненості у своїй безпеці. Військові оборонні відомства, служба безпеки працювали на такому рівні, що ні в кого не виникало думки, що Америці може загрожувати щось таке. Проте той терористичний акт привернув до себе увагу всього світу. Руйнування будинків, які були гордістю Америки, велика кількість жертв викликали  паніку в багатьох. Згідно з даними окремих джерел інформації  в 70% американців спостерігалася депресія,  33% жителів Нью-Йорку отримали  посттравматичний стресовий розлад. Окрім цього, у цей час особливо багато людей стали відвідувати храми. Суспільство змінило свій ритм життя. Воно призупинилося. Люди, віра в Бога яких чомусь охолола, ніби пробудилися, вони звернули особливу увагу на Нього, стали більше покладати свої надії на Господа, у Ньому вбачати єдиний захист і безпеку. Але пройшло небагато часу – і все повернулося на круги свої. 

Що говорити про Америку, якщо більшість із нас стали свідками подібного в Україні. Революція Гідності з 21 листопада 2013 року до лютого 2014 року, яка відбулася ціною життя та здоров’я багатьох наших співвітчизників, початок військового конфлікту на сході держави в квітні 2014 року змусили усіх нас зупинитися. Але чи надовго?

Храми, доми молитви та інші культові споруди були переповненими. Формальна релігійність людей стала поступатися справжній вірі в Бога. На площах багатьох великих міст нашої держави просто неба відбувалися богослужіння, під час молебнів люди припадали  колінами на сиру землю чи асфальт, поклоняючись Господу. Були сподівання, що стався початок духовного відродження нації. Але чи це так?

За кілька наступних років життя в державі повернулося в звичний ритм. У переважній своїй більшості наші співвітчизники й далі не задумувалися над вірою в Бога, храми стали знову напівпорожніми, зло, неправда, вседозволеність та беззаконня  знову набули немалих масштабів.

Пандемія коронавірусу в 2019 році зупинила безліч людей по всій земній кулі, багато-хто з яких задумався  над тим, чи є Ісус Христос його Господом.

24 лютого 2022 року широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну зупинило звичний ритм життя мільйонів людей не тільки в нашій державі, але й в багатьох інших. Війна внесла непоправні зміни в долі багатьох. Для багатьох людей, напевно, час пізнати, що Ісус є Богом.   

Характерно, що перед пророками періоду старого заповіту стояло надзвичайно важливе завдання – зупинити ізраїльтян на їхніх неправильних дорогах. Таким чином Бог навертав народ до себе. Але проходив деякий час – і ця проблема поверталася знову.

У притчі про сіяча розповідається, що одна з причин нездатності почутого нами Слова принести плід у нашому житті – клопоти: «А між терен посіяне, – це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, – і воно зостається без плоду» (Мт.13:22).

Придбання поля та волів, одруження, згідно з притчею про багату вечерю, стали причиною відмови від Божого запрошення прийти до Нього: «І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: «Ідіть, бо вже все наготовано». І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, – вибач мені!» А другий сказав: «Я купив собі п’ять пар волів, – і йду спробувати їх. Прошу тебе, – вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути» (Лк.14:17-20).

Навіть клопоти пов’язані зі служінням Богові можуть перетворитися в рутину, у якій не буде часу для того, щоб просто побути в Його присутності, поспілкуватися з Ним та, врешті, почути Його. Приклад цього – історія, записана в десятому розділі Євангелії від Луки: «Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім’я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його. А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: «Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла». Господь же промовив у відповідь їй: «Марто, Марто, – турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк.10: 38-42).

Уся увага Марти була зосереджена на тому, аби прислужити Господу. Вона робила все дуже правильно, старанно, дбайливо. Раділа такому почесному гостю, «клопоталася великою послугою». Але чи це найголовніше? Так веде себе значна частина християн, які думають, що Бог має потребу в чомусь. Вони постійно заклопотані служінням Йому, навіть особливо не задумуючись, чи потрібно те, що вони роблять, Богові.

Згадана подія – урок для багатьох. Господь похвалив зацікавлення Марії Його повчаннями й назвав це найкращою часткою, яка не відбереться від неї.

Знаючи, що ізраїльтяни не вмітимуть проявляти самовладання й посвячувати вдосталь часу для Господа, Він дав їм одну із заповідей – посвятити один із семи днів тижня Господу.

Отже, кожен із нас повинен проявляти самодисципліну й вириватися з круговерті земних клопотів для того, щоб у відповідний час зупинитися для пізнавання Господа. Тому зупинімося й пізнаймо, що Він – Бог.

Ігор Крощук



Додати коментар

Пожертвувати