Життя для Божої слави
Мікеланджело був народжений, щоб творити. Одного разу він сказав, що володіння різцем скульптора ввібрав з молоком годувальниці. До двадцяти одного року він уже був автором серйозних скульптурних робіт. До тридцяти створив шедеври, які дотепер викликають подив: «П’єту» і «Давида».
Невдовзі після того, як йому виповнилося тридцять, папа римський запросив його для виконання особливого замовлення. Юлій II спочатку замовив скульптору папську гробницю, але потім у нього виник новий план, і він запропонував Мікеланджело намалювати дванадцять фігур на склепіннях Сікстинської капели. Скульптор хотів відмовитися від цієї роботи.
Живопис не був найулюбленішим із його занять, а маленька капела не відповідала уявленням про серйозну роботу. Але папа наполягав, і врешті-решт Мікеланджело погодився. Деякі історики підозрюють, що тут мала місце змова. Заздрісні сучасники переконали папу звернутися з цією пропозицією до скульптора, переконані, що він відмовиться і в результаті виявиться в немилості у понтифіка.
Мікеланджело не відмовився. Він почав писати. І поступово його охоплювала все більша й більша наснага. Через чотири роки, коли позаду залишилася робота над зображеннями чотирьох сотень фігур і дев’яти сцен, Мікеланджело змінив більше ніж просто вигляд капели — він змінив історію мистецтва. Його сміливі фрески відкрили новий шлях розвитку європейського живопису. Він так захопився роботою, що ледь не підірвав свого здоров’я. «Я відчував себе настільки ж старим і стомленим, як Єремія, — говорив Мікеланджело про свій стан. — Мені було всього тридцять сім, але друзі не впізнавали мене в тому дідуганові, в якого я перетворився».
Що стало причиною змін, які відбулися в ньому? Що перетворило роботу, виконувану з почуття обов’язку, у натхненну працю? Можливо, ми знайдемо відповідь у його словах. Одного разу хтось поцікавився, чому Мікеланджело приділяє так багато уваги деталям в кутах капели. «Їх же ніхто не бачить», — сказали йому. Мікеланджело відповів: «Бог побачить».
Напевно, художник знав уривок із Біблії про те, як потрібно працювати: «Служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф.6:7). Божий рецепт зцілення від буденності включає в себе зміну в структурі нашої субординації. У нас є два господарі. Один — той, який платить нам зарплату. І Інший — Той, що спасає наші душі. Другий проявляє жвавий інтерес до наших робочих буднів.
Уявіть, що було б якби кожна людина трудилася, пам’ятаючи про Бога? Ніхто не працював би заради власної вигоди, але всі працювали б, щоб догодити Богові. Багато видів діяльності зникли б: торгівля наркотиками, злодійство, проституція, робота в нічних клубах і казино. Деякі заняття за самою своєю природою не можуть бути бажані Богу. Вони перестали б існувати.
Змінилося б і саме ставлення до роботи. Якщо я ремонтую машину заради Бога, то не буду обманювати Його дітей і брати з них втридорога. Якщо я фарбую стіну заради Бога, то не буду підливати в фарбу більше розчинника, ніж треба. Уявіть, що кожен працював би для того, щоб постати зі своєю роботою перед Ним. Кожна медсестра — дбаючи. Кожен поліцейський — проявляючи такт. Кожен професор — вдумливо. Кожен продавець — з радістю. Кожен учитель — з надією. Кожен адвокат — володіючи достатнім досвідом і кваліфікацією. І кожен куточок кожної капели сяяв би красою.
Неможливо? Зовсім ні. Все, що для цього потрібно, — щоб хтось почав всесвітню революцію. І цим кимось цілком могли б стати ви...
Бог дивиться на працю наших рук. Наші середи для Нього настільки ж важливі, як і неділі. Він стирає межі між світським і освяченим. В однієї домогосподарки, що сидить вдома з дітьми, над мийкою на кухні висить аркуш із написом: «Божа справа здійснюється тут щодня». Інша жінка, яка працює менеджером, тримає в своєму офісі плакат зі словами: «Мій стіл — це мій вівтар». Обидві вони мають рацію. Для Бога наша робота має таке ж значення, як і наше поклоніння. І сама наша праця може бути поклонінням Йому.
Петро, власник човна, напише пізніше: «Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого ...» (1Петр.2:9).
Наступного разу, заповнюючи анкету при прийомі на роботу, в графі «попереднє місце роботи» напишіть: «священнослужитель», тому що ви дійсно ним є. Священник представляє Бога, і ви, друже мій, теж являєте Бога людям. Отже, «... все, що ви робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Ісуса Христа» (Кол.3:17).
Ви їдете ранками не в офіс — ви їдете в святилище.
Ви відвідуєте не школу — ви відвідуєте храм.
Можливо, ви не носите, а священницьких убрань, але цілком могли б.
Ваш човен — Божа кафедра.
Макс Лукадо