Я їх ненавиджу!

У ці дні, коли окупанти продовжують обстрілювати наші міста, бомбити школи, лікарні і навіть пологові будинки, в той час, коли розриваються серця людей, розбиваються сім’ї, гинуть наші рідні і близькі, знайомі і друзі, коли люди перебувають у бомбосховищах без електрики, води і їжі, виникає запитання: а чи не втратила своєї актуальності заповідь любити своїх ворогів? Як це можливо зробити, коли стільки болю і несправедливості?!

Останнім часом я багато розмірковую над текстом 138 (139) псалма. Ми любимо читати слова про те, що очі Господа бачили нас ще тоді, коли  ми були в маминій утробі. Але я дуже рідко звертав увагу на слова, які сказані нижче. «Якби Ти, Боже, знищив нечестивого і відвернув від мене кровожерних людей!.. Ненавиджу їх усією душею — вони стали моїми ворогами!» (Пс. 138 (139):19:22).

І подібні сюжети повторюються в Біблії знову й знову. Складається враження, що Бог дає нам право й можливість висловити свої емоції — свою злість, свій гнів і навіть ненависть.

Відчувати гнів — природньо

Дуже часто люди думають, що гнів сам по собі є гріхом. Однак зверніть увагу на те, що говорить апостол Павло: «Гніваючись не згрішайте (тобто можна гніватися, не грішачи). Сонце нехай не заходить у гніві вашому. І не давайте місця дияволові».  

Гнів сам по собі — не  є гріхом. Це наша природна захисна реакція. Адже у нас усіх є закладене Богом бажання правди, чесності і справедливості. І коли ми бачимо щось супротивне цьому, то бачимо у своїх серцях спротив, незгоду, ми не хочемо, щоб так продовжувалося.

Більше того, людина, яка не гнівається, ніколи нічого не змінить, бо їй просто байдуже, вона не має достатньої мотивації для змін. І Сам Бог не раз зображений у Біблії, як Той, Хто виявляє гнів. Питання лише в тому, що в цьому стані не можна рухатися далі. Треба спочатку розібратися зі своїми емоціями, а потім вже приймати певні рішення чи робити якісь кроки, адже Біблія застерігає, що «гнів людський не творить правди Божої» (Як. 1:2).

Що ж робити?

Дуже важливо відділити свій початковий гнів — ту стартову емоцію, яка часто не залежить від нас, від ставлення, яке формується у нашому серці на підставі цього гніву.  Коли в очах сонце потемніло від гніву, дуже важливо нічого не робити й не казати. Бо саме в цю мить найбільш вразливі до того, щоб дати місце дияволові. Іншими словами: гнів  — це нормально, але не можна ним керуватися, бо це може привести нас до гріха.

Отож…

Перевіряймо своє серце, щоб не дати закоренитися злу

Після усіх слів про ненависть до ворогів Давид у кінці зупиняється і каже: «Досліди мене, Боже, і пізнай моє серце… Подивися, чи я не йду згубною дорогою, і скеруй мене на шлях вічний…» (Пс. 138(139):23-24). Висловлюючи свої почуття, він раптом зупиняється й усвідомлює, що в цьому стані може зійти з вічної дороги. Може зробити те, про що потім буде жалкувати, тому вчасно просить Бога проревізувати його серце й перевірити, чи все з ним гаразд.

Тому де б ми зараз не були і що б не переживали, дуже важливо дати можливість Богові перевіряти наше серце, щоб не дати у цьому місця злу. Щоб злоба, яка часто виникає спонтанно, все ж не закоренилася у ньому. Ми бачимо зло, називаємо речі своїми іменами, не погоджуємося зі злом. Ми відчуваємо гнів, обурення і часто ненависть, але дуже важливо при цьому не перетворитися на людей, які живуть у ненависті постійно.

Ісус — приклад для нас

Ісус гнівався, але при цьому сумував. «І споглянув Він із гнівом на них (фарисеїв), засмучений закам’янілістю їхніх сердець…» (Мр. 3:5). Його гнів був просякнутий смутком через те, що диявол так покалічив душі людей. Тобто об’єктом Його гніву були не просто люди, а ворог людських душ, який використовує їх, знущається над ними і чинить через них зло. І нам теж дуже важливо бачити першопричину, за брехнею пропаганди — бачити батька брехні. За вбивствами і руйнуваннями  — того, про кого Біблія каже, що він прийшов украсти, вбити й погубити. За всім цим стоїть диявол.

Але чи значить це, що люди, які коять усе це, є абсолютно невинними? Звісно, ні! Це не значить, що люди, які дали місце дияволу, не повинні відповідати за свої вчинки. Більше того  — чи означає це, що наша боротьба повинна бути лише в духовному вимірі, й ми не повинні чинити спротив злу? Звісно, ні.

Зупинити й перемогти

Є різниця між поняттями «перемогти зло» і «зупинити зло». Перемогти зло в довгостроковій перспективі можна тільки добром. Якщо злочинець перебуває у в’язниці і має шанс на покаяння, то ми можемо своїм добрим ставленням, своїм милосердям, стукати до його серця, щоб він покаявся. Однак це не значить, що його треба випустити за межі цієї в’язниці й дати шанс чинити зло далі.

Коли ми бачимо, що зло чиниться тут і тепер, то наш обов’язок зупинити його.  І зробити це треба тут і зараз. А перемогти зло добром можна тільки потім, вже у довгостроковій перспективі.

У момент, коли коїться зло не потрібно просто спостерігати за цим. Замало — просто стояти і молитися, щоб Господь якимось чином заступився. Потрібно діяти.

Залишатися людьми

Але зупиняючи тих, хто дав дияволові місце у своєму серці, важливо не уподібнюватися їм і не давати місця дияволу у власних серцях. У цей непростий час, коли ми маємо справу з нелюдською поведінкою і нелюдськими вчинками, дуже важливо залишитися людьми кожному зокрема.

Тому давайте, як Давид у розмові з Богом виллємо своє обурення, свій біль, свій гнів і, можливо навіть свою ненависть, а тоді скажемо: «Господи, випробуй моє серце. Збережи мене від того, щоб ці почуття залишилися в мені назавжди. Допоможи мені впоратися з цим. Поглянь на мене і скажи, чи не опинився я на небезпечній дорозі й постав мене на дорогу вічну».

Тож хай наше серце, попри увесь більше, не стане тим місце, де зло і ненависть оселяться навічно. Хай наше серце завжди буде місцем любові, хай воно буде відкрите до інших настільки, як було відкрите до людей серце нашого Господа Ісуса.

Микола Савчук