Три послання до церкви в розсіянні
Внаслідок війни «Ірпінська біблійна церква» опинилася в розсіянні — основна її частина евакуювалася до Рівного, решта — до різних населених пунктів України та закордону. Пастор церкви Микола Романюк звертався до церкви з посланнями, які нагадують послання апостолів до перших християн.
Послання перше
«Брати і сестри! У час, коли Україна зазнає найжорстокішого з часів ІІ світової війни нападу, нам дуже важливо об’єднатися задля молитви. Задля молитви і праці. Задля молитви, праці і боротьби.
Наша молитва, найперше, за мир, за те, щоб Бог унеможливив війну. Наша молитва за наших воїнів, щоб Бог захистив їх і допоміг їм захищати нас. Наша молитва про захист серця і розуму, щоб нам зберігати тверезий глузд. Наша молитва про слабких і знедолених.
І наша праця для слабких і знедолених. Озирніться — навколо вас є люди, які потребують допомоги. Можливо гарячої їжі, тепла, місця для сховища. Двері нашого дому молитви — відкриті. І якщо ви не маєте, де перебути під час нападу, або переживаєте і не хочете на ніч залишатися вдома, приходьте. Наша церква обладнана для нічлігу.
Ситуація щогодини міняється. Тож нам потрібно молитися про мудрість у рішеннях, щоб вони були виважені, конкретні і ясні. А ще, коли ми молимося і працюємо, протистаньмо проти всяких страхів. Найворожіше, що зараз є — це той страх, який всередині нас. Він змушує, провокує і веде до неправильних рішень.
І останнє. Писання нас вчить, щоб ми молилися про наших ворогів. Молімося про ворожих солдатів, які прийшли зі злими намірами — убивати й нищити — щоб вони одумалися, ввімкнули совість і повернулися додому або склали зброю. Молімося про народ Росії і християн Росії, щоб їхній голос проти війни був гучним.
Молімося, і най Бог нам допоможе. Благослови нас Господь і збережи. Щоб стояти на сторожі молитви, праці і боротьби в нелегкий час. Господь з нами!
26 лютого 2022
Послання друге
Люба «Ірпінська біблійна церква», мир вам! Так вітали апостоли церкву тоді, коли світ і зовнішні обставини не були мирними для християн. І я вас так вітаю сьогодні.
Де б ми сьогодні не були, ми залишаємося церквою. Тому що не стіни будови роблять нас родиною. За ці безконечно довгі 10 днів, думаю, ми всі пережили, що значить бути громадою.
Церква — це пастори, які служать, укріплюючи фізичні і духовні стіни нашої церкви, допомагаючи людям. Мужні хлопці, які вивозять постраждалих із пекла війни. Жінки з величезним серцем, які щодня готують їжу, втішають біженців. Дівчата, які приймають і опрацьовують десятки запитів про медикаменти, продукти, евакуацію. І кожен з вас, які служите на своїх місцях. Молю Бога про благословення і захист для всієї нашої родини.
Маю до вас слово, дорогі. Не тільки тіло потребує захисту, але й душа, і дух. А тому раджу і наполегливо рекомендую: якщо ви виїхали, то приєднайтеся до помісної церкви. Якщо ви закордоном, знайдіть церкву в діаспорі. Якщо таких немає, створюйте малі групи, об’єднуючись із членами нашої та інших церков. Якщо ви опинилися дуже далеко один від одного, шукайте ближнього, з яким ви зможете разом читати Біблію і молитися. Не залишайтеся одні, не залишайтеся без духовної їжі.
Підбадьорюйте інших — зараз всі потребують слова віри і надії. Будьте на місцях частиною того світла, яке долає темряву. Хочу побажати всім нам того, чого бажав апостол Павло церкві у Римі: Бог же надії, нехай вас наповнить усякою радістю і миром у вірі, щоб ви збагатилися надією, силою Духа Святого (15:13). Благослови кожного з вас Господь і збережи!
7 березня 2022
Послання третє
Вже котрий день у моїй душі, як, упевнений, і у ваших — біль, смуток, часом сльози і жах. Деокуповані Ірпінь, Буча, Гостомель та інші міста і села Київської області стали для нас новим мірилом понять «звірство» і «геноцид». З’являються нові і нові свідчення нелюдського поводження з цивільним населенням України.
Не менш страшним є намагання російських очільників видати все це за інсценування і провокацію. Для їхнього, привченого до брехні з найвищих кабінетів, соціуму, може, це й нормально. Але для нас, хто знає бучанців, гостомельчан, хто отримував дзвінки з їхніх підвалів і слухав історії тих, хто зумів вибратися й вижити — це з одного боку страшна наруга над страшною дійсністю, а з другого боку вбивча правда для росіян, навіть якщо вони поки що не хочуть її чути.
Насправді це неможливо прийняти і зрозуміти. Здається, що на світ спустився морок, що немає ні просвітлення, ні надії, що тисячі людей, понівечених фізично, морально, духовно, волають: «Де ж Бог?» Шановні ірпіньчани, бучанці, гостомельчани, шановні українці, волаю до Бога разом із вами. Бракує слів для співчуття. Замовкаю перед Господом. Знаю, що Він усе знає і що людська історія врешті підкориться Його задуму.
У Святому Письмі читаємо історію Йова, який втратив майно, був розграбований і знищений весь його бізнес, були вбиті його десятеро дітей, сам був засуджений друзями — бо хіба може таке статися з нормальною праведною людиною? І зрештою він теж волав до Бога: «Чому?» Свого часу Йов отримав свою відповідь про сенс його страждання. Вірю, отримаємо свого часу й ми.
Не зрозуміти, не збагнути зараз страшної смерті мирних людей. Але їхня кров, як і кров Авеля, невинно вбитого братом, волає про помсту. Залишається сподіватися на суд в авторитетних у світі інституціях, якщо вони ще щось значать. А головне — ми сподіваємося справедливого незворотного непідкупного Божого суду у свій час. Як написано в Об’явленні: «Тоді я почув гучний голос із храму, який казав семи ангелам: «Ідіть і вилийте на землю сім чаш Божого гніву». Справедливість гряде. Важливо не втратити терпеливості і не втопитися в ненависті. Вона нічого не вирішить, але отруїть серце й розум, зробить нездібним любити й бути корисним.
Тож доки цей суд не стався, ми, християни, маємо показати усім, чиє серце крається, кого зранила війна — «де ж Бог». Ми маємо показати Живого Бога в нас — в любові, яку ми несемо до свого народу, до кожного, хто її зараз так потребує. Серед горя, болю, зла і видимого торжества несправедливості на нашій землі маємо принести Христову любов, Його милосердя й співчуття — в Ірпінь, в Бучу, в Гостомель, у Ворзель, у Макарів і до краю України.
Як це можна зробити практично? Допомагайте, чим можете, людям навколо вас. Будьте уважними до потреб одне одного. Не втомлюйтеся підтримувати ЗСУ та їхні родини. Зроблено багато, та потреба ще більша. Тож пам’ятайте: саме ваша допомога потрібна. Співчутливо слухайте. Навіть якщо ви не можете нічим зарадити, то просто дайте виплакати людині весь жах її війни. Не уникайте домів смутку і сліз, пам’ятаючи, що серце мудрих — у домі жалоби, як сказано в Екклезіаста. Помоліться після бесіди за людину і її потреби, якщо вона відкрита до молитви. Пообіцяйте згадувати її у своїх молитвах і не забувайте це робити.
Наша місія — любити людину. Любіть тих, хто, ризикуючи життям, захищає. Любіть тих, хто втратив рідних і не має потіхи. Любіть тих, хто працює і наповнює бюджет. Любіть навіть тих, хто сховався й боїться. Облиште чвари й розбрат — це зброя ворога проти нас. Наша місія — вірити й сподіватися.
Уже другий місяць війни, який беззаперечно змінив кожного. І неможливо не відчувати праведний гнів, бачачи руйнацію свого міста, братські могили в парках, закатованих містян. Тому посеред людського болю, ворожості й гніву несімо любов віру і надію. Через нас Ісусове світло має розігнати темні хмари відчаю і безнадії. Несімо слова добра для людей навколо — що найтемніше перед світанком, що зло має владу не навічно, що світло, і правда обов’язково переможуть.
Вже незабаром ми святкуватимемо Великдень. Після розп’яття Ісуса здавалося, що весь світ занурився в темряву, і смерть перемогла. Та торжество смерті продовжувалося тільки три дні і закінчилося її поразкою, воскресінням Ісуса Христа. Тож закликаю вас, брати і сестри, не опускати руки, не боятися, не змучуватися, чекати на перемогу, яка гряде. І нехай воскреслий Господь Ісус дасть нам сили й віри пережити короткочасне торжество смерті перед остаточною і безсумнівною перемогою життя.
7 квітня 2022