Так виглядає щастя
Приятель скаржиться:
— Слухай, мені сорок років. Зранку в мене мігрень, вечорами — болить спина. На очах окуляри, на зубах коронки, у взутті ортопедичні устілки. Без таблетки з дому не вийдеш, без крему на пляжі не позасмагаєш, без сну взагалі не жилець. Але я ж, начебто, здорова людина!
— Ну так, — кажу. — Ти і є здорова людина. Так виглядає здоров’я. Тому що хвороба виглядає зовсім не так.
Або от:
— Працюєш без кінця, гроші витрачаєш виключно на дітей. Харчуєшся вдома, не в ресторанах, носиш звичайний одяг, розслабляєшся на дивані. Згідно доходів впевнено входиш в середній клас і навіть подекуди з нього виходиш. Чому ж у підсумку в тебе накопичень — раз на рік, вигорнувши все з кишень, відвезти родину до найближчого озера? Ти ж, начебто, багатий…
— Ну так, саме так і виглядає багатство. Бідність виглядає не так.
— У мене ж прекрасні діти! Чому ж вони неслухняні, галасливі, не генії в математиці, і в кімнаті у них постійний безлад?
— Все просто: так і поводяться прекрасні діти. Важкі діти поводяться зовсім інакше.
…А ось ще:
— Я ж, начебто, швидкий! Чому ж все у мене займає стільки часу? Будь-які процеси, зміни? Та й саме усвідомлення?
— Все просто: «стільки часу» — це і є «швидко». Повільно — це набагато довше.
— А як же життя? Воно ж коротке, виходить?
— Ні. Воно довге. Дуже довге: сімдесят, вісімдесят років. І за них ти встигнеш те, що встигнеш. Так і виглядає довге життя. Коротке життя — це зовсім інше.
Їду після роботи повз парк, де щовечора алейкою шкандибають двоє стареньких. Я їх знаю років двадцять — вони були гарні, наскільки гарними бувають немолоді люди. Вони були веселими, бойовими, їздили за кордон, сміялися з моїх жартів. Зараз нібито зменшилися вдвічі. Бабуся — згорбилася, дідусь — спирається на милиці. Мене не впізнали. Волочать ноги — три кроки за п’ять хвилин.
Так виглядає щастя. Нещастя виглядає не так.