Що далі? Жити!
У старі добрі часи, коли найстрашнішою загрозою вважався коронавірус, я проводила семінар на тему «Справжня я». І одне запитання з нього ось уже третій місяць бентежить душу.
Говорячи про довіру Богові, я запитала: що найстрашніше може з нами трапитися на землі? Смерть! Але ж смерть – це початок вічності, тому це не найстрашніше. Думала, це риторичне запитання, відповідь на яке очевидна, і пояснювати нічого не треба. Та я помилялася. Це було запитання, відповіді на яке я тоді не знала.
Сьогодні знаю: є щось страшніше за смерть. Це звуки сирен і вибухів; це брехлива інформація, від якої пече в голові, бо розум просто не вірить, що це чує; це тортури невинних людей; ґвалтування дорослих і дітей; вбивства немовлят; це плюндрування української землі під схвалення тих, хто називає себе християнином...
Цей список довгий... Та й цього досить, щоб зрозуміти, що навчитися в мирний час жити в час війни просто неможливо.
Але, щоб навчитися жити в час війни, у мирний час потрібно було збирати багаж істинних знань про Бога, про себе й про життя загалом, щоб смертоносне жало війни не завдало душі непоправної шкоди.
І те, що ми наскладали в серці в мирний час, визначає наш стан у час війни.
Тому хтось сильний і стійкий, навіть якщо довелося пережити окупацію, чути вибухи бомб над головою і бачити окупантів на власні очі. Знаю таких.
А хтось ослаблий, зранений і пошкоджений, тому дуже чутливий до найменших подихів воєнних лихоліть. Сама такою буваю.
Що далі? Жити! Бо слова Ісуса: «Я прийшов, щоб ви мали життя і подостатком щоб мали» (Ів.10:10) звернені у всі часи – і мирні, і воєнні.
Вчепімося за Ісуса. Черпаймо з Його Слова силу й втіху.
Вчімося Йому довіряти, навіть коли здається, що Він не чує, бо Херсон та Маріуполь і далі в біді, а ракети долітають аж до західних околиць України.
Але Він чує. І в Нього є не лише план – але й День, коли цей жах закінчиться.
Ми переможемо, бо інакше й бути не може. Бо світло завжди проганяє пітьму. Бо Ісус дві тисячі років тому назавжди переміг джерело зла й батька неправди всілякої.
Тому – живімо! Бережімо серця в довірі Господу. Бо нам ще відбудовувати нашу найкращу у світі країну!