Про двері за дверима

31.08.2020
0
393

Розпочнемо з ангелів, але з тих, які по церквах. Вони різні – ангели добра, любові, миру… А ще – ангели неспокою, розбрату, розділень… Або ангели, які виганяють неугодних із церкви, у яких крила Діотрефа (див. 3Ів.1:10).

Ангел з церкви в місті Лаодикія був особливим. У нього в церкві було все. Просто все-все… «Я ні в чому не маю потреби», – це його свідчення (Об.3:17). До речі, у Христі в нього також не було потреби. Христос скромно стояв назовні, промовляючи: «Ось Я стою під дверима і стукаю: коли хто почує…» (Об.3:20).

Так буває, що Христос – Двері спасіння, прощення, життя й миру – стоїть за дверима церкви або за ворітьми нашого сердечного храму. Що відділяє нас від Нього? Які двері стають перепоною між Ним і мною?

Двері страху – учні заховалися за зачиненими дверима. Страшно, Христос розп’ятий. «А ми думали…»

Двері нашої особливої зайнятості, у Його Ім’я, до речі. «Я це все знаю, твої діла, працю, терпіння… Але ти залишив першу любов. Не твоє, а ти Мені потрібен» (див. Об.2:4).

Про двері Діотрефії або про тих ангелів, які люблять бути першими, ми вже згадували. Їхній ідейний наставник колись заявив: «Поставлю престол свій… буду подібний Всевишньому» (Іс.14:14). З ним зрозуміло…

Є ще одні – особливо масивні двері гордості. «…бо високий Господь, але бачить низького, а гордого Він пізнає іздалека!» (Пс.137:6). Тут без коментарів. Ці двері бачить Господь здалеку.

А ще – скляні двері. Ті, що сріблом припорошені, дзеркальні. У них так приємно себе, улюбленого, бачити. Ісуса за ними не видно. Назву для них придумаймо кожен для себе…

«Я стою під дверима і стукаю…» Він не відходить. Це шанс. Він стукає. Пожежами в Чорнобильській зоні, снігом в Африці, карантинами й пандеміями у світі. Стоїть і стукає. Можливо, хтось почує?

А тепер слово пророче: «Не завжди так буде!» Прийде непоправна зміна: «Як устане Господар та двері замкне, ви зачнете знадвору… стукати в двері й казати: Господи, відчини нам..» (Лк.13:25).

А поки Він стукає до нас, бажаючи спільності з нами, щоб вечеряти разом, не будьмо глухими!

Микола Синюк



Додати коментар

Пожертвувати