Ніч, в яку погано спалося…
«…і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» (Мр.16:3).
Напевно, в ту знаменну ніч окремі єрусалимські жителі доволі погано спали. Хіба можна спати, коли перед очима діються такі речі? Убивають учителів, знищують невинних, ведуть на тортури… Довго не міг заснути і Лазар на своєму ліжку, згадуючи задушевні бесіди у своєму домі у Віфанії з Тим, Кого вже немає... Так, немає другий день. Його тіло пробили римським іржавим списом, аби переконатися, що смерть дійсно настала. Так завжди робили сотники з розп’ятими, деяким, правда, ще й перебивали кістки голінок. Люди казали, що крові там було занадто багато, щоб вижити, і Лазар не хотів іти туди сам. Він би не витримав цієї картини. Але тепер, коли це все вже позаду, розум не може заспокоїтися. «Як же так сталося, що Той, Хто підняв із мертвих мене, не зумів захистити Себе?» — такі думки, наче рій надокучливих мух, кружляли над напівсонною головою Лазаря. Уже світало…
Погано спали в ту ніч і єрусалимські жінки, зокрема Марія з містечка Магдали, що біля Генісаретського озера. Її життя було так тісно пов’язане з Тим, Кого знищили римляни, із Тим, Кого всі називали Христом, Месією!.. Марія знову й знову прокручувала в пам’яті те минуле жахіття, яке називалося її життям, коли вона була зайнятою нечистими духами, від яких так легко звільнив її Ісус. Їх було семеро. Цю цифру вона запам’ятає назавжди. А Він був один, але сильніший за них усіх. Це всі бачили. Але невже це Його тепер проводили по вузьких вулицях Єрусалима наче злодія? Невже це Його краплі крові видно на великих каменях синагог та крамниць ще й зараз — краплі, які Він залишив на них, коли проходив, тягнучи на Собі важкий хрест? Розум Марії був готовий вибухнути від болючої несправедливості. «Так не можна…» — тихо шепотіла Марія. На вулиці світало…
Швидко схопившись із ліжка, Марія метушливо почала готувати бальзам. Ця ідея виникла ще вчора, коли вона говорила зі своїми подругами. Їм теж не спалося в цю ніч, і всі разом під спів перших півнів вони побігли до гробу. Бачили сліди Спасителя. Вони ще були свіжі, наче вчорашні — сліди, відомі на всю Палестину, сліди Вчителя…
Бальзам був дорогим, дорога прохолодною, люди навколо ще спали — а ці декілька жінок поспіхом йшли до печери Йосипа з Ариматеї. Та раптом на пів дороги Марію зупинило, наче її вдарило струмом, гостре запитання: «Але ж там камінь! Як бути з каменем?» Жінки спантеличено дивилися одна на одну, потім на бальзам, потім навколо, а потім помалу пішли далі. Виникали різні думки: «Можливо, розбудити когось із апостолів? А як щодо самого Йосипа? Це ж його печера! Там є римські солдати, можливо, відвалять камінь вони?» Усі питання були без відповіді, наче на вітер… Ось перед ними й гріб. Ще здалека очі жінок пильно вдивлялися в бік печери, намагаючись розгледіти в тьмяному світанку той самий камінь… «Та що це? Камінь відвалений? Де ж Христос?» — питання одне за одним вривалися у свідомість наляканої Марії. Здалека здавалося, що біля печери хтось рухається. Підійшовши до неї, вони дійсно побачили сторожу, та не римську, а небесну… «Не бійтеся! Я знаю, кого ви шукаєте. Його тут немає. Він воскрес!» — «Христос воскрес? Він знову живий? Так! Він же казав нам про це», — зірвалося з уст Марії. Серце наповнилося теплом, очі загорілися, небо наче розкрилося знову — і ангели були з ними разом на землі. «Він живий! Ми побачимося знову!» — жінки радісно побігли до апостолів, до братів Христа…
Минули роки від тієї знаменної події, і старенька Марія розповідала про неї вже вкотре. Вона стала знаменитою. Та залишилася тією самою старанною Його ученицею, якою була колись... Її життєві уроки пригодилися багатьом. Ось вони. Кожен, хто хоче побачити Христа, бачитиме перед собою різні камені — камені перешкод. Камінь страху, наприклад, який заважає наблизитися вірою до Воскреслого. Або камінь смерті, який робить Ісуса вічно померлим і не дозволяє глянути за межі фізичного життя. Через смерть важко вірити, що воскресіння можливе. Але небеса відкриваються, коли ми проходимо через могильну печеру. Є ще камінь сумнівів, коли здається, що Він не воскрес, а Його хтось украв або Він тільки ввижався живим. Та Марія точно знала, що Він живий. Це знали й сотні інших вірних Йому. Він являвся їм. Він їв із ними хліб. Є ще камінь гріха. Найбільший камінь, який закриває від нас Христа. Марія це знала. Ісус відкинув і цього каменя від неї… Навколо нас так багато різного каміння. Воно велике та страшне, але важливо одне — бажання побачитися з Христом! Всякий камінь здатен зрушитися неймовірним дивом, якщо ти дійсно хочеш із Ним зустрітися. Він здатний скинути камінь сумнівів, камінь страху чи камінь гріха з твого життя, щоб ти повірив — Він живий і буде живим завжди! Та це ще не все — кожен, хто в це вірить, теж буде жити разом із Ним вічно! Христос Воскрес!
Невідомий автор