Незабутнє Різдво
Кілька років тому перед святом Різдва я звернулася до міської організації людей з інвалідністю, щоб узяти адреси, відвідати, привітати зі святом, по можливості допомогти, а особливо тим, хто довгий час прикутий до ліжка.
Про одну таку зустріч хочу розповісти.
У дверях невеличкого охайного будинку нас привітно зустріла Надія. Зайшли в кімнату.
Ім’я хворого — Віталій. Став паралізованим у 20-річному віці після невдалого стрибка у воду. Йому допомагає мама. Сам не може рухати ні руками, ні ногами. І так — уже більше 20 років.
Вечір був незабутній — як для нас, так і для господарів. Для Віталія з Надією — що прийшли чужі люди зі словами розради, з різдвяними піснями. Віталій навіть не міг витирати сліз своїми руками...
А в нашому серці лишилися люди, які так багато можуть навчити за кілька годин! Найбільше мене вразили слова Віталія: «Мені ще не найгірше живеться! У мене є мама, яка зі мною, є їжа, одяг, тепло! Я вірю, що є Бог! А найтяжче безхатченкам — ні фізичного тепла, ні душевного. Весь час думати про те, де б роздобути їжу. Ні сім’ї, ні поваги, ні тепла, ні даху над головою... І Різдво для них — хіба що сподівання на людське милосердя, а не на справжній зміст свята».
«Не найгірше живеться», «не розчарувався», «не втратив віри» — відгомін ще довго лунав у голові! А пісня, яка викликала непрошені сльози у Віталія, освіжила й наші почуття:
Для того Он родился в ту ночь,
И о том хоры ангелов пели —
Чтобы страждущим людям помочь,
Чтобы счастье все люди имели!
Із тих пір щороку маємо хорошу традицію відвідувати таких людей! Але милосердя не повинне проявлятися лише на свята. Будні гучніше говорять про стан нашого серця. Багато разів переконувалася, що буденне життя за Христовими заповідями робить і наші свята особливими.
«Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Євангелія від Матвія, 25:40).