Небо від нас не втомилося
Щораз частіше натрапляю в інформаційних стрічках на повідомлення про те, що світ став звикати до війни в Україні. Мовляв, ситуація затягується, наші заклики приїдаються, та й взагалі – у кожного вистачає своїх проблем.
Перша реакція завжди однакова: «How dare you?» Тобто: «Де ваша совість?» Душа миттєво скипає обуренням, а в думках зринають аргументи: «Узагалі-то ми вас усіх захищаємо… Це нашою кров’ю купується ваша свобода…»
Але потім заспокоюєшся – все одно тебе ніхто не чує. Хтось і далі годинами дзвонитиме з Парижа в Кремль, хтось – розповідатиме казки, а передасть лиш каски. Своя сорочка ближча до тіла. Коли в центрі стабільні доходи, то смерті – розмінна монета.
Тож потішає єдине: Бог завжди вірний, і Він – Справедливий. Від Нього не сховатися не тільки в бункерах, але й за ширмами з гарних слів та політичних лозунгів.
«Той, Хто створив серця кожного з них, вважає на всі їхні вчинки» (Пс.33:15).
Однак тут також є й зворотній бік: «А як Він бачить нас із вами? Чи не занадто ми надіємося на людей? Чи визнаємо тотальну залежність від Господа? Чи готові хвалитись лиш Ним?»
Біблія показує, що шлях до надприродних змін неминуче веде крізь смирення. Без нього «даремно трудяться будівничі» та «марно пильнує сторожа» (Пс.127:1).
«Якби не Господь був із нами, коли повстали проти нас люди, то вони б живцем проковтнули нас…» (Пс.124:2-3).
Звісно, що це все ніяк не применшує заслуги наших дипломатів, підтримки істинних партнерів чи героїзму вояків. Мова про дещо глибше – дух і віру, які може дати лиш Бог 
Саме тому нам і далі потрібна молитва – справжня, глибока та щира. Сповнена усвідомлення нашої слабкості та Його безмежної сили. Бо, навідміну від світу, Небо ніколи не втомиться, а Його Слово ніколи не змовкне.
Тож не стихаймо й ми.