Максим Сидорчук. Той, хто став добрим прикладом

31.03.2019
0
568

Бог визволить душу мою із влади шеолу, бо Він мене візьме!
Псалми 48:16

11 березня 2019 року в кращий світ відійшов один із старійшин євангельської церкви на Поліссі – Максим Кіндратович Сидорчук. З юних років він присвятив себе служінню Богу в Броницькій та Воєгощанській церквах. Господь відміряв йому цілих вісімдесят два роки життєвої дороги. А на ній було все…

Народився він в далекому 1936 році в бідній селянській сім’ї. Часи для селян були нелегкими, а тут ще й війна. Тому дитинство згадувалося захмареним: без тата, голод, холод, вибухи на залізничній колії, солдати, що тулилися в їхній невеликій хатині на окраїні села, конвой військової техніки. Довелося Антоніні, матері Максима, ставити на ноги дітей самій, та ще й в переживаннях за чоловіка, від якого не було жодної звістки за всі роки війни. Мобілізували батька ще на її початку. А коли в село стали повертатися солдати з фронту, то хтось казав, що Кіндрат убитий, хтось – що живий. Тримало їх тільки Слово, яке отримала матір через пророка: живий! І справді, невдовзі отримали лист: батько був двічі поранений, перебував на лікуванні. А згодом відбулася перша зустріч Максима з татком: пригнавши худобу з пасовиська,  зустрів на подвір’ї  незнайомого дядька – це і батько.

Щастя, кажуть, довгим не буває. Радість і затишок об’єднаної сім’ї  знову були перервані. У післявоєнні роки стали створювати колгоспи. Багатодітній родині довелося віддати частину худоби, інвентарю й всього іншого. Максимовим життям стала робота в полі, вдома, а також навчання в школі. Науку він любив по-особливому. Це стало визначальним для подальшої його долі. Ще перед службою в армії отримав слово-обітницю: якщо буде вірний, то не бачитиме ні холоду, ні голоду й повернеться здоровим.  Так і сталося: через грамотність, гарний почерк та Божу турботу його призначили писарем і бухгалтером продовольчої частини. Службу відбував у Німеччині, під час якої мав можливість відвідати рідних.

1958 року повернувся в село. Любив служіння, гарячі молитви, що супроводжувалися духовним співом. Через чотири роки одружився з Марією Микитівною Федчик. Сімейні клопоти не пригасили ревності за Богом. Максим  проповідував, віддавав час для служіння, а Господь турбувався про його земні справи. У той час, щоб придбати житло, змушені були люди, як і сьогодні, їхати на заробітки. Ця доля обминула молодого проповідника. Вони купили спочатку маленьку стару хатину, а поряд стали будувати нову. У ній і жив Максим з дружиною та дванадцятьма дітьми. Там прожив своє життя, крім семи років, що провів у США.

У кінці 1940 років євангельська спільнота в Брониці не була чисельною. За офіційними даними, вона народилася в 1928 році, але згадують, що був чоловік, який увірував ще в роки Першої світової війни, та приховував це. Коли почали відкрито збиратися, тоді він і об’явився. Служіння проводили по хатах. Служителем був Гнат Жданюк. А от в сусідньому селі Воєгоща була  баптистська церква, яка мала дім молитви. Влада хотіла його відібрати, мотивуючи це тим, що віруючих не багато. Тоді їхній служитель, Віктор Карпук, звернувся до віруючих броницької п’ятидесятницької церкви з пропозицією об’єднатися. Вони погодилися – і це тривало цілих сорок три роки. Саме в об’єднаній церкві Максиму Сидорчуку доручили спочатку дияконське (1981 р.), а згодом і пресвітерське служіння (1988 р.). Євангельські християни жили дружно, у церкві потужно діяли духовні дари. І молитовний будинок, хоча й новий (побудований 1987 року), уже не вміщав усіх. Прийняли рішення побудувати ще один у Брониці. Були перешкоди з боку влади. Але, підтримані Словом, віруючі не відступали. Місце під забудову було болотисте. За одну ніч завезли багато піску, щоб вирівняти ділянку. У березні 1990 року розпочалося будівництво, а вже в 1991 році двері нового дому молитви відчинилися. Громада тоді налічувала біля двохсот членів. Служіння й надалі виконував Максим Кіндратович. І так до 2003 року, поки не переїхав до дітей у Штати. Та повернувся через сім років, бо мав бажання бути похованим на рідній землі.

Майже до останнього дня Максим Сидорчук проповідував євангельські істини. Його слово завжди було виваженим, глибоким та не поспішним.  Тому хто його чув – пам’ятав довго. А ще його поважали, до нього прислухалися, його любили.  Для багатьох він став наставником, порадником і добрим прикладом служіння Богу й людям. І постійно молився… Молився за Церкву й благословляв усіх віруючих та своїх нащадків, які на сьогодні з онуками та правнуками налічують сто дев’яносто осіб.

Про такий кінець кажуть – благословення. Ходив, спілкувався при світлому розумі й добрій пам’яті. Та стало важко дихати. Біля обіду приліг – і відійшов до свого Господа. До зустрічі, дорогий наставнику, в небі, у ніг небесного Батька, якому навчив вірити й служити…

Інна Мельник



Додати коментар

Пожертвувати