Дружба між людиною і Богом
«Наступного дня стояв знову Іван (Христитель) та двоє з учнів його. І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: Ото Агнець Божий! І почули два учні, як він говорив, та й пішли за Ісусом. А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: Чого ви шукаєте? А вони відказали Йому: Равві, що означає: Учителю, де Ти живеш? Він говорить до них: Ходіть і побачте! Ті пішли та й побачили, де Він жив, і в Нього той день перебули. Було ж коло години десятої» (Iв.1:35-39).
Ця розмова Ісуса Христа з учнями подібна до звичайної розмови людей, які хочуть познайомитися. Зазвичай ми запитуємо: як тебе звати, де живеш, ким працюєш… Та одна риса робить цю розмову незвичною. На запитання «Де Ти живеш?» замість того, щоб назвати населений пункт, вулицю, номер будинку — Ісус відповідає: «Ходіть і побачите!»
Погодьтеся, ми майже ніколи не запрошуємо в гості ледве знайомих людей. Ми відчиняємо двері власних осель друзям, яким довіряємо. Про що говорить цей жест довіри з боку Божого Сина? Він із самого початку Свого служіння на землі хотів близького спілкування з людьми. Він хотів їм відкритися, стати близьким і зрозумілим. Що ми бачимо, коли приходимо один до одного в гості? Побут, книги, уподобання, інтер’єр… Дозвольте запитати: чи любите ви несподіваних гостей? Буває, коли вдома щось не прибрано, а раптом приходять гості — ми вибачаємося, намагаємося навести лад в екстреному порядку. Іншими словами, наша оселя — це сокровенна територія. Якщо ми вже когось туди пускаємо, значить ця людина для нас далеко не чужа. Отже учні, пішли разом з Ісусом і провели той день разом з Ним.
Але цікаво те, що сталося далі! Один з них, Андрій, приходить до свого рідного брата Петра і каже: «Ми знайшли Месію!» Пилип знаходить свого друга, Нафанаїла, і переконує: «Ми знайшли Месію!» Не описано, про що розмовляв Божий Син з учнями протягом того дня. Але навряд Ісус їх цілий день переконував, що Він — Месія. Найчастіше, діла людини говорять більше за слова. Учням вистачило просто побути у присутності Божого Сина, побачити Його помешкання, спосіб життя, щоб отримати непорушну впевненість — це справді Месія, Пророк!
Часом люди кажуть: «Я не розумію Бога, він для мене далекий, невідомий!» Найчастіше причина в тому, що людина знає про Бога тільки з чужих розповідей, проповідей. І ніколи сама не спробувала Його пізнати ближче — через молитву, читання Божого Слова. Не можна судити про когось лише з чужих слів. Щоб познайомитися ближче, щоб адекватно зрозуміти певну людину, потрібне регулярне особисте спілкування. І часто, коли людина переживає Божу присутність, їй не потрібно більше ніяких особливих доказів, це та упевненість, яка приходить на рівні серця.
Іноді люди кажуть: «Я не можу читати Біблію, вона для мене заскладна! Я не можу в ній нічого зрозуміти…» Мені це нагадує такий випадок. Навчаючись в університеті, я мав нагоду спілкуватися і навчатися від одного відомого волинського письменника. Пам’ятаю, до цієї зустрічі його твори здавалися мені складними і незрозумілими. Та познайомившись особисто, дізнавшись про те, що довелося пережити цьому мужньому чоловікові, я почав розуміти його творчість. Буває, людина не може сприйняти Біблію, бо не спробувала спочатку пізнати її Автора. Не усвідомлює Божу любов до неї, того, що вона для Бога дорогоцінна.
Новий Заповіт наскрізь пронизаний бажанням Бога мати особисті стосунки з кожною людиною, бути другом кожному! Ось ще один приклад:
«Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця» (Iв.15:14,15).
Наприкінці Свого шляху, коли вже надходив час розлуки з учнями, а саме — на Таємній Вечері, після якої Божий Син мав бути схопленим і розп’ятим, Ісус знову наголошує на головному: «Ви друзі Мої! Це те, для чого Я прийшов!» Не просто щоб спасти від пекла, зцілити, змінити ваше життя на краще...
Аналізуючи прочитані слова, варто звернути увагу на дві обов’язкові складові дружби. По-перше: «якщо чините все, що Я вам заповідую» — тобто дружба передбачає взаємоповагу. Якщо я хочу з кимось дружити, то не можу не рахуватися з його потребами, бажаннями, вимогами. І друге: «бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця» — тобто дружба передбачає відвертість. Якщо ми друзі, у мене немає від тебе таємниць. Друзі довіряють одне одному найсокровенніші речі, глибоко цінують один одним, бояться завдати болю іншому. Дружба неможлива без спілкування, тому не маючи молитовного спілкування з Богом, ми не можемо бути друзями. Другові цікава і важлива моя думка, тому якщо я не цікавлюся Божими порадами в Біблії, я не можу бути його другом. Насамкінець, дружба — це самопожертва, якщо я не жертвую своїм часом, фінансами, зусиллями заради Господа, навряд чи це можна назвати дружбою.
Можливо, хтось скаже: я надто грішний, недостойний, щоб Бог назвав мене своїм другом. Пробачте, але це не вам вирішувати. Бог уже назвав вас Своїм другом, якщо тільки ви захочете зробити крок назустріч. Бути другом людству — це рішення, яке Бог вже давно прийняв, пославши у світ Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа:
«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх!» (Iв.15:14,15).
Я хотів би, щоб ми дали собі відверту відповідь: «Чи можна назвати мої стосунки з Богом близькими, дружніми? Що мене віддаляє від Бога? Що залежить від мене у цих стосунках?» Думаю, ви не раз чули про те, що нас розділяє з Богом гріх. Але я хочу сказати дещо глибше. Власне, навіть не гріх віддаляє нас від Бога, а наша нещирість, небажання йти Йому назустріч. В дитинстві у мене був друг. Мій найкращий друг, з яким ми були, як кажуть, «нерозлийвода». Якось, я став помічати, що він каже мені неправду. Згодом, довелося переконатися в цьому, переживши болісну зраду з його боку. Після цього ми стали практично чужими. Майже не спілкувалися і бачилися дуже рідко. Роздумуючи про цей випадок, я завжди ловив себе на думці, що якби він визнав свою неправоту, вибачився, я звичайно пробачив би і наші стосунки могли б полагодилися. Та він зробив вигляд, ніби нічого не сталося. Іноді ми займаємо таку ж позицію у стосунках із Богом. Ми забуваємо, що наші гріхи завдають Йому болю, живемо своїм життям, роблячи вигляд, що нічого не трапилося, ігноруючи Його.
Пам’ятаймо, що зробив для кожного з нас Ісус Христос, запропонувавши найвищу дружбу на цій землі — дружбу людини і Бога! Хочу побажати нам усім, дорогі читачі, міцної дружби з нашим Господом Ісусом Христом.
Дмитро Довбуш