Чому я прошу вибачення у своїх дітей?

31.03.2019
0
443

Часто батьки наполягають на тому, щоб їхня дитина просила вибачення в них, у брата, у друга за те, що скоїла. Але коли йдеться про те, щоб батько попросив вибачення в дитини, то деяким стає якось незручно, і вони уникають цього.

Мої батьки ніколи не просили вибачення, коли чинили несправедливо щодо мене. Тому я росла в сім’ї, де ніколи не чула таких слів, як «вибач» або «прости». Ніколи.

Я вийшла заміж, потім народилася дочка. Я пам’ятаю, коли вперше накричала на неї. Постав вибір: потрібно просити вибачення чи ні?

Я зважувала всі «за» й «проти». У моїй голові крутилися думки, що в моїй родині перед дітьми не вибачалися! Але я знала, що повинна це зробити. Нікому не подобається, коли на нього кричать.

Тому я мала переступити не через себе, а через свій досвід, бо ж у мене батьки ніколи не просили вибачення. Я подивилася на той свій досвід з іншого боку: будучи дитиною й підлітком, я так хотіла почути їхнє «прости» за певні вчинки...

Я не зустрічала таких батьків, які б не зробили або не сказали чогось такого, за що їм потрібно було б вибачитися перед своєю дитиною.

Я не виняток. Тому завжди прошу вибачення у своїх дітей, коли щось зробила не так: підвищила голос, різко відреагувала й т. ін. І мені не заважає мій батьківський авторитет. Діти все одно знають, хто в домі господар. Просити вибачення в дітей за свої проступки — це чесно! Чесно щодо них!

Щоразу, коли я роблю це, то показую свою сильну сторону характеру, а не проявляю слабкість. Так, потрібна сміливість, щоб визнати, що я помилилася, і смиренність, щоб сказати «пробач». Але я вірю, що це робить мене кращою матір’ю.

Мої діти виховуються в здоровій атмосфері, тому що коли я прошу в них вибачення за свої помилки, тим самим я показую, що ціную стосунками з ними. Діти також беруть приклад із моїх дій, навчаючись брати відповідальність за власні помилки.

Інна Савочка, romansavochka.com



Додати коментар

Пожертвувати