Служіння Богові через професію
У нинішній церкві виникла така тенденція, щоб відділяти роботу, навчання, спілкування, особисте життя, родинні стосунки й служіння Богові. І наше життя стає схожим на окремі коробочки з певним вмістом. І в кожній із цих коробочок ми проявляємося по-своєму. Але так не повинно бути. Ми повинні прагнути позбутися цих коробочок, щоб усе наше життя стало суцільним служінням, постійним перебуванням у Божій присутності та Його волі. Ми повинні досягнути такого стану, щоб наша духовність не відділялася дверима церкви, щоб, йдучи у світ, я був таким же, яким є на зібранні в церкві.
Поставмо собі питання, де ми справжні: чи у стінах молитовного будинку, чи за його межами — там, де ми вчимося, працюємо, спілкуємося з друзями, відпочиваємо?
Зі Словом у світ
Нещодавно мене запросили в одну церкву. Я проповідував у форматі «питання-відповідь». За той вечір сказав десь із десяток міні-проповідей. І одне з питань звучало так: «Що б можна було зробити, щоб покращити наше недільне зібрання». Моя відповідь була несподіваною для них. Я сказав: «Я б вас розігнав». Усі погляди спрямувалися на мене, але я відповів: «Зачекайте, не вважайте мене передчасно єретиком. Я маю на увазі ось таке: зберімося, помолимося разом і розійдемося на дві години — ні, не додому, в людні місця, де допоможемо людям, які цього потребують, поспілкуємося з ними, підтримаємо, підбадьоримо. Ненав’язливо засвідчимо їм про Христа, запросимо на зібрання. А потім через дві години повернемося й проаналізуємо те, що сталося». Я не встиг завершити, коли піднявся один брат і запитав: «А як же служіння!» Тоді я запитав: «Як ви вважаєте: коли Ісус ходив і проповідував, це було служіння? А ще — Він служив більше в приміщенні чи поза ним?» Відповідь була очевидною, але тут встав ще один брат і сказав: «Це все добре. Але ж якщо ми вийдемо, нас не будуть слухати!» — «От у тому-то й сіль, — відповів я. — Коли ви, зрозумівши, що вас не хочуть слухати, повернетеся в молитовний будинок, то ваша молитва не буде традиційною, на кшталт: «Господи, бережи, дай-дай-дай…» Ви будете щиро просити в Бога пробачення й благати, щоб Він Сам говорив через ваші уста, коли іншого разу ви будете звертатися до людей.
Професія — це майданчик для виявлення духовності
Займаючись повсякденним справами, ми можемо виявити духовність людям і своєю духовністю вплинути на суспільство. Історично склалося так, що християни займали в суспільстві позиції, які були менш впливовими. Звісно, усі професії важливі, і я з пошаною ставлюся до всіх. Проте християн можна було знайти серед двірників, прибиральників, обслуговуючого персоналу. Так, вони гідно виконували свою працю й були прикладом для оточуючих. Проте є професії, які дають нам змогу впливати на більш широке коло людей. Це, зокрема, вчителі, лікарі. Колись, це вже було давніше (і, слава Богу, ця тенденція з кожним роком змінюється), я був у одній місцевості, де більше половини дітей у школі з християнських сімей. Але коли я запитав, скільки там вчителів-християн, то християни на мене подивилися з подивом: «Як? Це ж світське?!» Тобто ми спокійно віддаємо своїх дітей світським учителям, а не спрямовуємо наших дітей, щоб вони стали вчителями й могли правильно впливати на дітей, не несучи їм ідей, які суперечать Божій істині.
А хіба не добре було б, якби християнами були фармацевти? Я знаю одного християнина, який, працюючи в цій сфері, сказав мені одного разу: «О, як би я хоті побудувати завод, де б виготовлялися якісні ліки за доступними цінами!» А чи погано було б, якби християнами були інженери, юристи, управлінці — ті люди, які б могли керувати різними сферами в нашій державі?!
Проте, незважаючи на те, яку професію ви обрали й чим займаєтеся в житті, Слово Боже каже вам: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Кол.3:23). Тобто і простий токар на заводі, й інженер, і управлінець та й навіть прибиральниця можуть служити Богові, перебуваючи на своєму робочому місці.
Не знаю чому, але серед нас часто побутує думка, що служити Богові можна в церковній аудиторії, а якщо ще вужче – то на сцені. І що може робити це вибране коло людей. Але поклонятися Богові ми можемо в будь-якому місці. Я вважаю, якщо фахівець на своєму робочому місці робить все так, як для Господа, то він служить Богові. І якщо токар, виготовивши певну деталь, зробив її якомога якісніше, то дарма, що вона впала в загальний ящик і ніхто не знатиме, що саме вона прослужила якійсь людині набагато довше. Але це знатиме Господь, і Він прийме це поклоніння.
Нам потрібна трансформація мислення. Ми повинні відходити від думки про нашвидкуруч виконану роботу, яка приносить миттєві швидкі гроші. Ми повинні дбати про якісне виконання своїх обов’язків. І працюючи так, ми зможемо навіть інших людей, які спостерігають за тим, як ми працюємо, підштовхнути у напрямку до Бога.
Ви — лист, який усі читають
Перед нами стоять дуже серйозні виклики. Ми маємо неймовірні можливості. У нас закладено величезний потенціал. І якщо все це об’єднати, може виникнути неймовірний вибух євангелізації. Апостол Павло, аналізуючи своє служіння, сказав: «Браття, я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил.3:13-14).
Часто я чую з уст християн таку молитву: «Боже, дай бути хоч біля порогу дому Твого». Але не цього хоче Бог для нас. Він не покликав нас для того, щоб ми якось допленталися до Царства Божого, але для того, щоб ми з чимось туди прийшли. Для того, щоб ми потрапили в Царство Боже, прийшов Божий Син. Він все зробив для нас, і потрапити туди ми не можемо самі, і в цьому нам не може допомогти жодна людина. Лише Христові смерть, воскресіння та вознесіння на небеса дають нам право бути з Ним у Царстві Божому. А для нас Бог передбачив інше завдання — приводити інших людей до Христа.
Люди, які оточують нас, спостерігають за нами. Цікавим є те, що вони знають, що нам можна, а що ні. Писання каже: «Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!» (2Кор.3:2).
Усі ми знаємо, що до кожного приладу додається інструкція. Але не всі ми спочатку читаємо її. Спершу намагаємося самі щось розібратися, потім просимо допомоги в інших. Наприклад, батьки можуть попросити в дітей показати, як користуватися новим телефоном. Те ж саме і з Біблією. Знаю одного чоловіка, якому порадили читати Біблію з Нового Заповіту. Прочитавши родовід, він сказав: «Як так, що чоловіки когось родили? То якщо я вже не розумію того, що на початку, як зрозумію те, що далі», — і відклав Біблію вбік. Усі ми знаємо, що Біблія — то інструкція для нашого життя. Але невіруючі люди не спішать одразу вивчати її. Вони спершу хочуть, щоб ми їм показали таке життя, про яке сказано в Біблії. І від того, як ми покажемо, виникатиме цікавість чи навпаки — упередження щодо Писання.
Але де вони можуть побачити це. У церкві? Ні, бо там більша частина людей — віруючі. Нас можуть побачити на наших робочих місцях. І саме в тому полягає суть служіння Богу через професію.
Успішне служіння вимагає часу й посвяти
З юних років ми стоїмо перед дилемою: а де ж наше місце, ким ми можемо стати? Звісно, бути на своєму місці — дуже важливо. Проте на нас тисне багато факторів, які змушують нас робити спроби швидко збагатитися, досягнути якогось особливого статусу, отримати від життя якомога більше, тому що перед нами світ змальовує картинку багатих, успішних і задоволених. Але дуже часто ця картинка вигадана. Та якщо ми хочете знайти місце й почати впливати на людей там, ви повинні налаштуватися, що це тривалий процес. Для служіння Богові потрібна серйозна духовна та інтелектуальна основа.
Але яку картинку змальовують перед нами? Пам’ятаю, колись у Київ приїжджали люди, через яких Бог діяв у плані зцілення. Люди каялися, отримували духовне хрещення. Але як подавали нам це? «Ти тільки повір Богові — і все це прийде у твоє життя». І нам здавалося, що нам ще півкроку лишилося до того, щоб це проявлялося в нашому житті. Ми поверталися з таким натхненням! Але що відбувалося? Кричали ми так, як там, слова використовували ті самі, але нічого не відбувалося. Ми повторювали лише зовнішнє, але, як відомо, чемпіонами стають не на рингу, а в спортивному залі.
Тому щоб досягти успіху в житті та служінні, слід налаштуватися на ретельну рутинну працю, яка часто не непомітна й нудна.
Бути на своєму місці
Окрім того, ми повинні знайти своє місце. Це хоче бачити Бог. Для цього Він дав нам таланти. Я не вірю, що Бог покликав і наділив здібностями лише деяких. Він дав кожному свої вміння й можливості. І не особливо якісь високі вміння в певних духовних сферах. І це може бути вам дано, але цьому має передувати бажання розвиватися й служити в малому. Ми повинні навчитися тримати в порядку свій дім і елементарно забивати цвях. Бо навіть якщо ваше покликання — бути великим місіонером, то коли ви приїдете на місце свого служіння, то люди придивлятимуться до вас: о котрій годині ви встаєте вранці, чи навколо вашого будинку порядок. Тому спочатку в житті ми маємо набути риси, які позитивно характеризуватимуть нас як людину — виховану, культурну, охайну, чуйну. Якщо ми будемо такими, то нам набагато легше буде сказати людям про Христа так, щоб бути почутим.
Щоб знайти своє місце, ми повинні виявити практичні потреби суспільства й стати відповіддю на них. І орієнтуючись на це, ми повинні обирати професійну діяльність. Як це зробити? Передусім ця справа має бути угодна Богові. Вона має служити Церкві. Тобто кожна ваша справа повинна сприяти збудуванню, а не руйнуванню Тіла Христового. Ця справа має приносити радість і нам, і оточенню, і, що дуже важливо, вона повинна забезпечувати нас матеріальними ресурсами. Таку справу, яка відповідає цим критеріям, ми можемо вважати і професією, і служінням Богові.