Я знайшов у Церкві сім'ю

30.12.2017
0
238

З дитинства я ходив із батьками до православної церкви, з 3-ох років відвідував недільну школу. Потім — 7 років вчився у православній гімназії. Ніби і в храм ходив, і про Бога знав, та й вважав себе віруючою людиною… Але насправді мене більше «виховувала» вулиця. Уже у 7 класі мене за незадовільну поведінку вигнали з гімназії, я став ходити в звичайну школу.

Світ дуже сильно затягував мене. В 14 років я уже вживав важкі наркотики. Батьки на той час розлучилися. Відтак в моєму житті не було того домашнього тепла, любові, яку дає сім’я. І я шукав любові. Думав, що знайду її у вуличних компаніях. Але ці пошуки привели мене лише до болота. У 17 років я усвідомив, що у мене немає зовсім нічого… Нічого, що могло б мене тримати на землі. Дехто казав мені: «Ти закінчиш або тюрмою, або могилою! Тебе вже ніхто не змінить. Ти повністю просякнутий цим!» Та в моєму серці була надія…

Хоча і вчився у православній гімназії, я ніколи по-справжньому не шукав Бога, не знав Його як свого Спасителя. Сьогодні багато людей отак вважають себе віруючими, будучи рабами гріха. Але, пам’ятаю, як прийшов цей прекрасний день, коли я зустрівся з Господом.

Я йшов вулицею, мені було страшенно зле. Думав: що ж буде зі мною далі? З батьками вже тоді не спілкувався, вони від мене відмовилися… Друзям було байдуже до мене: немає грошей — немає друзів… Але Бог бачив моє серце, у Нього був Свій шлях для мене, не такий, як я собі думав. В Біблії написано, що Він ще з утроби матері вибирає людей для служіння. Я згадав роки в православній гімназії і почав молитися: «Боже, якщо Ти є, допоможи мені!» Я вірю, що Бог почув мене.

У мого батька був близький друг, який мав залежність від наркотику близько 20 років. Але Бог змінив його життя. І саме він заснував той центр реабілітації, у який я зрештою потрапив. Правда, коли мене везли туди, я не вірив, що це допоможе. Я побачив там не дуже приємний контингент: люди, які сиділи у в’язниці і по 20 років і по 15 років були в залежності… Я знав, що таке ломка, а дивлюся на тих реабілітантів — вони сяють! Вони усміхаються, вони співають псалми… Думаю: такого не може бути, певно, тут щось покурюють.

Але згодом я зрозумів, що це Господь робить з ними Свої чудеса, і захотів, щоб те саме сталося і зі мною. Я був дуже складною людиною, наставникам важко зі мною приходилося. Я дивився на них, як вони шукають Бога, і хотілося брати приклад. Я жив їхнім прикладом, і тому зараз є тим, ким є. Слово Боже торкнулося мого серця і зробило свою роботу! І ту сім’ю, якої мені так не вистачало, я знайшов у Церкві.

Я хочу просто подякувати вам місіонери за те, що ви є! За те, що у вашому серці загорівся Христовий промінь — Бог покликав вас, а ви відгукнулися. Слава Господу, що сьогодні є можливість проповідувати Євангеліє, незважаючи на несприятливі обставини. Я вірю, Господь віддасть вам за вашу працю і посвяту!

Єгор Єршов, XXI конференція місії «Голос надії»

 

 



Додати коментар

Пожертвувати