У Кенію з місією
«А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Гал.6:9)
«Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Лк.17:10).
Дякую Господу, що Він дає можливість і бажання служити. Життя продовжується і справа Божа робиться. Бувають і труднощі, але Бог навчає і зміцнює серце, дає силу і не полишає в найважчі моменти. Я щаслива, що Він використовує мене, як Свій інструмент.
Ще до того, як стала місіонеркою, я мріяла побувати в Африці, а саме в Кенії. Спершу я служила в Приморську Запорізької області, а згодом через війну ми переїхали в Перемишляни Львівської області, де продовжували місіонерську працю. Я вже навіть забула про свою мрію і думала, що це для мене неможливо. Та якось зателефонувала подруга і сказала, що буде одна поїздка, і вона хоче щоб я також поїхала. Я молилася, ще не підозрюючи куди саме. І коли вже дала остаточну згоду, подруга сказала, що ми їдемо в Кенію. Бог виконав бажання мого серця, і я була щаслива послужити народам Африки. Після тривалої підготовки полетіли в Кенію із командою сестер з Америки.
Кенія — дуже бідна країна як з матеріальної, так і з духовної точки зору. Багато хто називають себе християнами, ходять до церкви, навіть роблять добрі справи, але при цьому не читають Біблії і, на жаль, серцем далеко від Бога. Люди живуть бідно, дуже важко працюють, щоб прогодувати сім’ю. Ми відвідали села Тарача, Імента, міста Момбаса, Какамега. Ділилися на групи й ходили по хатах, запрошували на євангелізації. Місцеві дуже гарно зустрічали, запрошували в дім, просили, щоб за них помолилися. Розповідали про свої труднощі, як вони хочуть, щоб їхні діти ходили до школи. Там із цим важко, бо за все треба платити, тому дуже багато дітей неосвічені. В будинках немає води, в декого й вікон. У більшості одяг обірваний. Але при цьому вони завжди усміхаються.
Після запрошення багато людей зібралася на євангелізацію. Народ дуже емоційний, вони гучно співають, танцюють, голосно прославляють Бога. Після служіння виходили на покаяння, служителі молилися за одержимих. Місцеві жителі дуже давно не бачили білих людей, вони підбігали, торкалися нас. Під час богослужіння ми свідчили за допомогою перекладачів. Демонстрували фільм «Ісус» на їхній мові — вахілі.
Також збирали дітей, їх приходило дуже багато. Грали з ними у спортивні ігри, співали. Розповідали історії з Біблії, роздавали невеликі подарунки. І так продовжувалося пʼять днів. Відвідували школи, де нас радо приймали, благовістили вчителям. Діти там дуже чемні, після біблійної історії роздавали їм сік та булочки. Окремо спілкувалися з дівчатами-підлітками, говорили про їхню цінність у Божих очах. Там дівчата дуже рано починають торгувати тілом, щоб заробити кошти, тому що не всі можуть довчитися в школі до останнього класу. Більше тисячі дітей почули Добру Звістку. Також відвідали інтернати, де перебувають діти з дуже важкими долями. Є такі, що втікають з дому і живуть на вулицях, тому що дітьми просто не цінують. Інтернати переповнені, місць не вистачає.
Побувавши в Кенії, я навчилася цінувати смачною їжею, водою, хлібом, тому що там люди не мають цього вдосталь, як маємо ми.
Повернувшись додому в Перемишляни, продовжую служити. До нашої команди приєдналася ще одна дівчина — Людмила. Роздаємо по селах газети «Голос надії», «Євангельський вісник», спілкуємося з людьми. Також їздимо на ринки у Біберку, Глиняни, і в самих Перемишлянах. Ставимо стіл із християнською літературою, співаємо, роздаємо газети. Ходимо у різні відділення лікарні, спілкуємося з пацієнтами, люди ставлять різні запитання, цікавляться, прислухаються. Буває слухають і медсестри, лікарі. В кінці молимося за хворих, медперсонал, роздаємо газети й гостинці.
Також ми з командою їздили в м. Вроцлав (Польща), щоб забрати подарунки для дітей-сиріт, які підготувала місцева церква. Ми відвідуємо школу-інтернат на Львівщині і забираємо до себе на канікули дівчинку Анастасію. Колектив дитячого закладу дуже відкритий. Повернувшись, ми відразу відвідали інтернат, провели християнську програму і вручили подарунки: рюкзаки, спортивні костюми, взуття. Діти були дуже раді.
Знову розпочали по селах дитячі зустрічі. Малеча дуже любить співати, займатися рукоділлям, гратися. Уже самі вміють молитися. А ще в Перемишлянах розпочали гурток кулінарії. Спершу разом готуємо якусь страву, а коли всі їдять те, що приготували, Людмила розповідає історію з Біблії. Також співаємо дитячі християнські пісні.