Свобода від ігроманії

31.05.2020
0
115

У 1985 році я народився на світ. У 1986 році загинув мій батько. Згодом матір позбавили батьківських прав. Мене зі старшою на рік сестрою забрали у Дім малятка міста Путивля. Після цього я потрапив у школу-інтернат міста Суми, а сестра — у Правдинську школу-інтернат. У Сумах я навчався п’ять років, а тоді мене відправили в той інтернат, де була сестра. Згодом я здобув спеціальність тракториста в ПТУ міста Тростянець.

Після закінчення ПТУ я вступив у Великописаревський ліцей, де отримав спеціальність кондитера. Там я здобув повну середню освіту, що дало мені змогу вступити в педуніверситет на факультет «Фізгосп». Це був перший випадок, коли сирота, який вийшов із Правдинської школи-інтернату, вступив у педуніверситет. Мною пишалися — і це мене дуже тішило.

Перший курс я закінчив дуже добре, навіть п’ятірки були. Склалися хороші стосунки з одногрупниками й викладачами. На другому курсі, коли ми відпочивали на морі, я познайомився з капітаном команди КВК Євгеном Шальновим. Його команда виступала за наш факультет. Він мені запропонував стати членом цієї команди. Це ще більше підвищило мій статус. Мене  стали впізнавати люди. Це мені подобалося. Також я отримував хорошу стипендію й державну допомогу як сирота. Я мав гроші, славу. Життя налагоджувалося!

Я став відвідувати нічні клуби. Жив для свого, так би мовити, задоволення. І от одного разу я з товаришем потрапив у казино. Він запропонував мені зробити ставку для початку на сто гривень. У 2006 році це були немалі гроші. Але зробив ставку — і виграв. Це мене зацікавило. Я також зробив ставку — і теж отримав виграш 300 грн. Тому наступного разу зробив ставку, вже не вагаючись. І так раз за разом я став відвідувати казино, робити ставки — і програвати великі суми грошей.  Зрештою я залишився без грошей, заліз у борги — і нічого не міг із собою зробити. Це захоплення настільки затягнуло мене, що самотужки я не міг звільнитися. Але й звернутися не мав до кого. Якось дивно було йти до лікарів із такою проблемою. Що я їм скажу: «Я програю гроші в казино»? Та й друзям чи викладачам було важко зізнатися. Я розмовляв про це лише з тими, хто разом зі мною грав. Але як можна було у хворого питати про здоров’я…

Я позичав гроші в одногрупників. І через те, що не мав змоги  їм їх віддати, прогулював пари. Зрештою я не склав екзамени — і на третьому курсі мене відрахували.

Я залишився без копійки. Моє казкове життя закінчилося. Колишні одногрупники дивилися на мене з недовірою, бо я їм був винен гроші. Викладачі також були розчаровані в мені. Я навіть був радий піти з університету, щоб щоразу не відповідати на запитання, куди я діваю гроші. Проте в мене не було навіть дому.

Разом із тим у той час я зустрічався з дівчиною. І раптом вона мені повідомляє, що вагітна. Це було ще одним ударом. Мало того, що з університету виганяють, що із залежністю не можу впоратися, а тут ще й дитина. Ми вирішили жити разом у її мами. Влітку 2007 року в нас народилася дитина. Але азартні ігри мене міцно тримали й до того часу. Через те в нас виникало багато сварок. Тому я вирішив, що поїду в Київ на заробітки. Із заробітків я привіз велику суму грошей, але лише половину з неї витратив на сім’ю. Решту програв. І це стало приводом для нашого остаточного розриву.

Я знову залишився без сім’ї. Скитався від двору до двору — нікому не потрібний. Потім я знайшов роботу столяра на півставки в «Ровеснику». Мене туди не хотіли брати, але взяли з жалю, бо я дуже просив. Там я працював до 2015 року столяром, потім слюсарем, потім діджеєм, згодом — помічником вихователя і власне вихователем.

У 2012 році, коли я працював діджеєм, зайшов у своєму кабінеті невеличку книжечку. Це було Євангелія. І я став його читати. У той час у мене на всіх, так би мовити, фронтах була руїна. Були серйозні проблеми зі здоров’ям, бо я не харчувався нормально. Болів шлунок, був високий тиск, йшла носом кров. Не було хорошої роботи, а зарплата — мінімалка. Сім’я розвалилася. І жодного бачення на майбутнє в мене не було. Але читаючи Євангелію, я відчував, що є надія й для таких, як я. Є Бог, Якому я не байдужий, є Христос, Який помер за наші гріхи. Мені дуже подобалося читати про те, як Ісус давав людям зір, зціляв від прокази, годував, прощав гріхи… Відчув, що в моєму серці поступово народжується віра. До мене прийшло розуміння, що можна почати з нового аркуша — і змінити своє майбутнє.

Я став шукати церкву, і  в тому ж 2012 році потрапив на молодіжне зібрання християнської церкви «Відродження». Ми пили чай, спілкувалися, вивчали Біблію, ділилися історіями зі свого життя, молилися один за одного. Мені дуже подобалося спілкуватися з цими веселими й дружелюбними людьми, але мені хотілося все ж ближче пізнати Ісуса Христа, про Якого я читав у Євангелії. Я не знав, як цього досягнути.

І ось одного разу я потрапив на недільне богослужіння. Мені спочатку здавалося, що я мало що розумію, але всі ці слова мене обнадіювали, спрямовували в житті, підбадьорювали. І я став ці поради реально застосовувати в  житті. Змінювалося моє ставлення до людей. І хоча проблеми в моєму житті все ще залишалися, я вирішив у всьому довіритися Богові й віддати все своє життя в Божі руки. Таку пораду я почув у церкві. І хоча я довіряв Богові, все ж сказав у молитві: «Боже, дай мені, будь ласка, якийсь знак, щоб я зрозумів, що в моєму житті почалися зміни». І ось що відбулося.

Кожного місяця в мене був раптовий напад гарячки. Я не знав, що зі мною відбувається, але мені було дуже погано. Мене нудило, було важко дихати, все тіло горіло. Я думав, що колись саме під час одного з таких нападів я й піду з життя. Щось подібне трапилося зі мною під час зібрання. Я вибіг до сходів, які вели до запасного виходу. Зняв із себе верхній одяг, ліг на гранітну плиту, щоб зменшити цей жар. Хвилин за п’ятнадцять мені стало легше. Я ще трохи походив по коридору й знову зайшов у зал, де відбувалося богослужіння. До мене підійшов пастор. Він помітив, що зі мною щось не так. Він запитав, що трапилося, я пояснив, що мені стало погано. Тоді пастор каже: «Хочеш, я помолюся за тебе. А ти з вірою прийми, що Бог тебе зцілив». Я з радістю погодився, хоча не мав особливої віри. Він поклав на мене руку й помолився, як я запам’ятав, в ім’я Ісуса Христа. І після цього більше ніколи не було таких нападів. Цей неймовірно зміцнило мене! З’явилася впевненість у тому, що Бог справді відповідає на молитви.

У 2013 році я прийняв водне хрещення — і моє життя стало повністю змінюватися. Я налагодив стосунки на роботі. Став будувати стосунки з сім’єю, з донькою. Тепер там мене раді бачити. Разом із тим у мене з’явилося безліч братів та сестер у всьому світі.

До того я був сиротою. Мене покинули, від мене відмовилися, відвернулися. Але коли Бог увійшов у моє життя, коли я здався перед Ним — і покаявся у своїх гріхах, Бог звільнив мене від усього, що мною володіло й що боліло в моєму серці й тілі. Він звільнив мне від ігрової залежності, звільнив від боргів, від хвороб — від всього того, чим мене мучив диявол. Сам я цього зробити не міг, але неможливе людям — можливе Богові.

А тепер Сам Бог — мій батько. Я маю з Ним особисті стосунки. І це приносить мені невимовну радість.

Василь Камишан



Додати коментар

Пожертвувати