Страшний сон, який збувся

30.04.2020
0
182

Переступивши поріг дому Юрія та Надії Сидорчуків із села Тростянка Рожищенського району Волинської області, потрапляємо в атмосферу дитячого сміху, веселощів та обіймів. Для Юрія та Надії — це звичні умови вже впродовж 17 років шлюбу. За цей час у них народилося 9 дітей — 5 хлопчиків та 4 дівчинки. І для них вони найбільший скарб у житті.

«Це найбільше щастя, я так розумію. Є для кого жити... Усе життя я віддаю їм, що можу, стараюся для них зробити, щоб їм було добре. Діти — нагорода від Бога, Його благословення!» — розповідає Надія.

Окрім розваг та веселощів, у сім’ї є й правила. Виконувати їх — гарантія благословення для кожного члена родини впродовж дня. Зміст правил: щоранку всі діти повинні помолитися, а старші доньки ще й прочитати декілька розділів Біблії. П’ятнадцятирічна Вікторія під час спілкування поділилася, що тато радить їй вранці, перед тим, як іти до школи, читати Біблію, адже це допоможе їй із викликами дня. Дівчина намагається практикувати настанови батька — і бачить благословення в повсякденному житті.

Юрій та Надія намагаються бути для дітей не лише батьками та наставниками, але й друзями, з якими можна поговорити про все на світі. Довіра — риса, яку подружжя виховує перш за все в собі, а також у синах та доньках.

Ось як говорить про це глава сімейства: «Джерелом мудрості й сили для нас з дружиною є Бог і Його Слово. Кожного дня ми потребуємо Божих порад у стосунках із дітьми, щоб не дратувати їх, щоб вони були відкритими й розповідали все не лише друзям, а нам. Для цього ми створюємо відповідні умови спілкування — як вдома, так і під час пікніку в лісі чи подорожі. Діти радяться з нами й запитують, як вчинити в тій чи іншій ситуації». А Вікторія додала: «З мамою дуже часто розмовляю як з подругою. Можу  їй все довірити, вона все про мене знає і завжди дасть мудру пораду». До того ж старша шістнадцятирічна дочка Зіна бере приклад з мами як із домохазяйки, яка відмінно справляється з хатніми турботами. Кожна дитина — це маленький всесвіт зі своїми бажаннями та мріями, а тому подружжя Сидорчуків намагається дати дітям все згідно з їхніми потребами в межах розумного.

Але 5 років тому серця дружини та дітей по-особливому билися в одному молитовному ритмі за право Юрія на життя. Чоловік опинився в смертельній ситуації.

«Сниться мені, що я їду в автобусі, а попереду нього на авто їде мій чоловік. Він повертає вбік, і я чую від людей у салоні, що сталася аварія. Я виходжу з автобусу й бачу, що наш автомобіль повністю розбитий», — пригадує дружина Юрія. Сон приснився Надії 4 грудня 2014 року, а здійснився — 8 грудня.

Упродовж чотирьох днів Юрій, як і в попередні роки, був досить обережним на дорозі. Проте це не врятувало чоловіка від автоаварії, яка сталася не з його вини. Аварія відбулася в селі Милуші Луцького району в той час, коли Юрій після всіх денних клопотів їхав додому.

«Я виїхав із Луцька, дружина телефонувала, запрошувала на вечерю, а я запевняв її, що через 15-20 хвилин буду вдома. Але вже через 10 хвилин машина була вщент розбита. Дорога була дуже слизька, і всі їхали обережно. Раптом назустріч мені виїхав бус на великій швидкості. Вже не було куди діватися ні мені, ні водієві того авто — відбулося зіткнення».

Юрій самотужки вибрався з машини. Стікаючи кров’ю в кюветі, чоловік чекав на допомогу. Він не наважувався дзвонити дружині й розповідати про те, що з ним сталося. Усе ж таки Надія тривожила чоловіка телефонними дзвінками, оскільки Юрій не приїхав у визначений час. Саме тоді він передзвонив і все їй розказав. Що було далі? Діти благали в Бога милості для батька, а Надія вирушила на місце ДТП. Жінка була здивована тим, що картина, яку вона побачила, була точнісінько такою, як у сні.

Юрій чудом залишився живим, незважаючи на те, що лікарі не давали гарантій на життя. З їхніх слів, черевна порожнина чоловіка була настільки пошкодженою, що надія становила 1%. Дорогі ліки та знеболюючі не давали бажаних результатів. У моменти сильного болю він благав дружину припинити молитви за нього: «Дружина приходила в лікарню — турбувалася про мене. Був такий нестерпний біль, що я просив її відпустити мене. Мені вже небо було ближче, аніж земля. Я повторював, щоб вона не тримала мене, бо якщо я знову повернуся в цей біль, то не витримаю. Тоді дружина виходила з палати й просто плакала. Коли про це говорю, то знову все постає перед очима (плаче)».

Надія не здавалася в боротьбі за право Юрія на життя — вона, діти, рідні, друзі та церкви ревно молилися за його одужання. І що найголовніше — він відчував дію цих молитов на собі, адже були моменти, коли біль вщухав і не потрібно було вводити знеболюючі.

Переживань додавало й те, що Надія на момент випробування була на четвертому місяці вагітності — подружжя очікувало на сьому дитину. Їй доводилося постійно перебувати в лікарні біля хворого чоловіка. Жінка черпала сили в Бога: «Я була вагітною на 4-му місяці, коли трапилася ця аварія, то ж просила в Бога, щоб Він благословив моє дитятко, щоб воно було здоровим, щоб я його виносила й усе було добре під час його народження. І найбільше, що я хотіла, щоб Юра був тоді поруч!» Це дивовижно — Юрій був присутній на пологах дружини. Бог зробив неможливе.

За шість місяців після аварії Юрій повністю одужав. Сьогодні, дивлячись на енергійного, здорового й усміхненого чоловіка, важко уявити, що п’ять років тому йому не давали гарантій на життя. Впродовж перебування в лікарні зі здоров’ям Юрія відбувалися дивні речі, які, на думку чоловіка, робив Бог саме через молитви: «Я зрозумів, що біля мене є Той, Який дає життя, Який не поставив крапки, як лікарі! Перевели мене в друге відділення. Лікар сказав, що потрібно зробити ще одну операцію, тому направив мене на УЗД. Але під час медогляду не виявили згустків крові, які потрібно було видалити. Хірург був здивований, адже він бачив їх під час попереднього хірургічного втручання. Мені вдруге було зроблено УЗД — і знову підтвердилося, що зі мною все гаразд. Я сказав лікареві, що він зробив усе що міг, а Бог все це довершив!»

Після цього випадку Юрію не робили жодної операції. Чоловіка виписали з лікарні додому, але йому довелося пересуватися завдяки візку та милицям. Він просив у Бога повного зцілення й можливості ходити своїми ногами. Так і сталося! Сьогодні сім’я Сидорчуків радіє, що Бог почув їхні молитви й зберіг життя чоловіка та батька. Випробування аварією стало для них цінним уроком від Бога: «Ця ситуація дуже нас зблизила! Ми стали розуміти краще Боже Слово, у якому є такі слова:  «Ваші думки — не Мої це думки». Ми стали більше довіряти Богові, адже все, що відбувається в житті людини, їй на благо. Ця подія трапилася тільки для того, щоб ми стали сильніші, дружніші та йшли далі за Ним».

За матеріалами телепередачі «Крок назустріч»

 

 

 

 



Додати коментар

Пожертвувати