Спогади про Приморськ
Нашою командою місіонерів їздили в церкви, де ми виростали, відвідали Луцьк, Білу Криницю, Воронки, Кідри, Довговолю, Підгайці. Ця поїздка стала для нас підбадьоренням — спільність з іншими християнами, зустріч із рідними, знайомими.
Проповідували на ринках у Глинянах, Бібрці і Перемишлянах, Львові співали, роздавали літературу, спілкувалися з людьми і благовістили. Відвідували переселенців, хворих в лікарні. Продовжуємо проводити недільні школи по селах і богослужіння у с. Мерещів.
Кожного місяця маємо загальноцерковне служіння посту і молитви, на яке приїжджають гості з пророчими дарами, проповідники і просто бажаючі помолитися. З 11 до 18 молимося за різні потреби, а на 18 годину маємо загальне служіння.
Сім’єю їздили на декілька днів до батьків, щоб побачити брата Віктора і його сім’ю, які проживали на Сумщині у с. Велика Писарівка, яке часто обстрілюють. На даний момент брат вже звідти виїхав, бо ситуація ще більше ускладнилася.
До нас в гості приїжджала сестра Люба з подружкою Сусанною, а також брат Саша з сім’єю. Разом служили в Перемишлянах, їздили до Львова, Золочева, Рогатина. У Рогатині ми познайомилися з однією жінкою і двома її дітьми, які жили в селі Олексіївка Запорізької області, через яке ми часто їздили до наших друзів-місіонерів у селище Більмак. Вона розповіла нам, як почала шукати Бога, повірила в Нього, і зараз готується прийняти водне хрещення. Також їздили в пансіонат для пацієнтів з психічними порушеннями, де зібралося багато людей послухати Боже Слово. Колись ці люди перебували в подібному закладі недалеко від нас і ми постійно відвідували, а тепер їх перевели трохи далі. Також багато людей з персоналу слухали, потім нас запросили пообідати, поспілкуватися.
Один із переселенців був прооперований і лежав в лікарні, то ми провідували його, тих, хто був з ним. Потім возив його до Львова і додому, мали хороший час для спілкування. Він розповідав про своє непросте життя.
З сім’єю і сестрою їздили до брата Саші на Хмельниччину в м. Красилів. У Львові взяли продуктові набори та одяг і возили допомогу в Запоріжжя. Якраз потрапили на похоронне служіння Андрія Лисенка, старшого пресвітера Запорізької області, який відійшов у вічність через хворобу. Побачили знайомих у Запоріжжі, адже колись ми там служили. Із братом в центрі Запоріжжя співали з гітарою і колонкою християнські пісні, а сестра роздавала газети. Далі мали зустріч із молоддю Приморська, яка колись приходила до нас у дім молитви. Наступного дня зустрічалися з мером Приморська, а також роздавали допомогу переселенцям. Решту одягу завезли у прифронтове с. Малокатеринівка, співали для тих людей, а вони на згадку подарували вишиту картину. У тому селі пролягає залізниця повз Каховське водосховище, нею ми часто їздили до Мелітополя. Це навіяло велику ностальгію і спогади про Приморськ. Звідти до Приморська приблизно 180 кілометрів, дуже хотілося б з’їздити туди, важко усвідомити, що зараз це неможливо. Дорогою додому заїхали в Солоне Дніпропетровської області до місіонера Михайла Кулакевича. Побували на служінні в Кропивницькому. А також відвідали переселенку із Приморська у Волочиську.
Мали сімейну зустріч у Перемишлянах на тему: «Сім’я — домашня церква».
Тільки Богу відомо, як далі буде проходити наша праця і чи довго ще буде війна в Україні. Хоча ми трохи звикли, але хіба можна звикнути до постійних втрат, болю і страху? Тому ще більше і більше варто звіщати про спасіння в Ісусі Христі.