Сила материнської молитви
19 червня 2016 року в місті Луцьку на перехресті вулиць Гордіюк та Кравчука відбулася жахлива ДТП: мікроавтобус Opel Vivaro вдарився в маршрутку, наповнену людьми. У результаті аварії багато людей отримали травми, семеро з них потрапили до реанімації.
У той день Ольга Міцевська, журналістка газети «Голос надії» та матір чотирьох дітей (троє дочок і син), відправила найстаршу Діану (14 років) та наймолодшого Костю (4 роки) в гості до бабусі, яка проживає в іншому районі міста. Трапилося так, що діти сіли саме на злощасну маршрутку №31…
Про те, як молитва допомогла пережити випробування, розповідає Ольга Міцевська.
Я чула про Бога з малечку. Коли була ще дуже маленькою, бабуся навчила мене дитячої віршованої молитви. І, як вона згадує, я дуже ревно повторювала за нею ті слова. Потім молилася «Отче наш» із мамою. Коли нас запросили на зібрання, то я там дивним чином відчула, як Бог зійшов до мене. Мені вже не потрібно було рватися, шукати Його. Він Сам прийшов і став моїм Другом, із Яким я можу говорити про прості речі, розповідати про свої труднощі чи про свої радощі.
«Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2Тим.1:7).
Минулого року, у травні, у мене з’явилася в серці якась тривога. Тривога виникає з різних причин. Того разу це був неспокій і переживання за дітей. Усе почалося зі сну. Мені приснилося, що син тоне, сестри починають його рятувати і теж потрапляють у небезпеку.
Я стала молитися з цього приводу. Адже можна віддатися тривогам, можна впасти в депресію, але так і не знайти виходу.
«Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил.4:6).
Хвилювання все одно чомусь не полишало. Я молилася: «Господи, ну що ж має відбутися? Захисти моїх дітей, вбережи! Мені хотілося б скрізь з ними бути, але це фізично неможливо. Та й навіть якщо й буду — не зможу від усього захистити».
Такі хвилювання, напевно, відчуває кожна жінка: а раптом з дитям щось станеться, а раптом зі мною щось станеться! Раптом не буде стабільності, безпеки… Можливо, це властиво мені як більш емоційній людині. Але я навчилася все це приносити до Бога й отримувати спокій. Бо якщо на цьому концентруватися, то було б важко жити. Тобто я вже мала досвід, що при таких переживаннях потрібно молитися.
Минуло буквально півтора тижня. Діти захотіли поїхати до бабусі. Це вже не вперше вони самі до неї їздили. Старша донька з братиком купили тортика, зібралися. Я спокійно провела їх із дому. До маршрутки йшли вже самі. Очікувала, що приблизно за хвилин 25 вони мені зателефонують, що доїхали й усе гаразд. Бабуся живе доволі близько.
Дзвінок пролунав набагато швидше — за хвилин 10-15. Я запитую: «Діано, ви так швидко заїхали? Як так?» А вона відповідає: «Ні, ми потрапили в аварію!»
Сталося так, що маршрутка №31 повертала з вулиці Гордіюк на Кравчука, і зустрічний мікроавтобус вдарив її в бік. Було багато травмованих, слава Богу, ніхто не загинув. Найсерйозніші пошкодження отримали ті, хто сидів посередині маршрутки.
«Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться, бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх» (Пс.90:10,11).
Я була дуже вражена, коли підійшла до машини швидкої допомоги, де сиділа моя донька — бліда, розгублена, із великою ґулею на голові. Такі великі злякані очі. Вона каже: «Мамо, то я ж могла померти!» Відповідаю: «Так, могла, доню… Але Бог тебе зберіг, значить, для чогось ти Йому потрібна ще на цій землі. Значить, ти маєш якесь призначення, яке ти мусиш пізнати».
У цей момент підійшла інша дівчинка, на кілька років старша за Діану. Вона була в неймовірній паніці. Зрозуміло, поблизу не було знайомої людини, тільки медики й постраждалі. Дівчинка просто билася в істериці, я не могла знайти жодних слів, щоб її втішити, хоч якось заспокоїти. Тоді я усвідомила, що все ж таки важливо, коли дитина хоч щось чула про Бога — думка про Нього її заспокоює.
Із цього інциденту я взяла для себе два уроки. По-перше, усе, що є цінного в нашому житті, навіть найцінніше — ми можемо втратити в одну мить. Не прив’язуватися до земних благ ще якось можна, але не прив’язуватися до дітей — дуже складно. Тому потрібно навчитися довіряти Богові, розуміючи, що все, що приходить від Його руки, — на краще. Я усвідомила, що могла втратити дітей і шукала в собі силу це прийняти… Слава Богу, цього не трапилося.
І другий момент: як би ми не хотіли захистити власних дітей, нам це не вдасться. Наших дітей може захистити тільки Бог, Який дав їм життя, веде по життю й оберігає. Інколи ми самі можемо не помічати, як Він їх захищає. Моя середня донька співає в церковному хорі, і одного разу вони вивчали пісню про маму. Регент запитала дітей: «Ваші мами моляться за вас, коли ви хворієте?» А Віка відповідає: «Моя мама не молиться». Потім уже вдома я запитала її: «А чому ти так сказала?» Вона каже: «Мамо, а ми ж не хворіємо». Я замислилася: і справді, крім незначних якихось випадків, серйозних хвороб не траплялося. І вважаю, що це невидима охорона Господньої руки. Він дає здоров’я, тому що ми розмовляємо з Ним про своїх дітей.
Тепер я безмірно вдячна Богові, що Він зберіг моїх дітей – і ми можемо разом жити, пізнавати Його й славити за усі Його милості в нашому житті.
Нехай історія Ольги надихає вас, шановні читачі, завжди приносити до Бога в молитві своїх рідних і близьких, довіряючи Його охороні. А на закінчення безпосередні свідки події — Діана та Костя — згадують момент аварії та звертаються до дорослих із важливим проханням.
Діана: – Ми їхали, нічого не підозрювали… Раптом почувся скрип гальм, посипалося скло… Я якось рефлекторно затулила Костю, щоб він не поранився. Люди панікували. Було багато людей у крові. Хтось лежав на підлозі… Я дуже вдячна Богу, що Він нас захистив! Хочу сказати всім людям, і водіям, і пішоходам: виходьте з дому з молитвою, сідайте в транспорт із молитвою – і ви завжди будете захищеними.
Костя: – Я впав, мені було просто боляче. Інші люди теж впали… Я хочу сказати водіям, щоб вони були обережними!
За матеріалами телепрограми «Крок назустріч»
Колискова
Спи, дитинко. У вечірній тиші
Ангел сон твій осіня крилом.
Он хмаринка сонечко колише,
Квітка задрімала під вікном.
Пташка вже співає колискову
Для своїх пташаток-діточок,
Дядько-місяць на хмарки шовкові
Розсипає сотні зірочок.
Завтра день новий настане знову,
В нім чекають нас нові дива…
Спи, дитинко… Під святим покровом
Господа завжди перебувай.
В тиші я схиляюсь на коліна,
Лине в небеса мольба моя.
Перед Господом благоговійно
Ніжно шепочу твоє ім’я!