Що ти хочеш?
До своїх 26 років я проживав у м. Вінниці. Наша сім’я була досить благополучною, але коли мені було 10 – помер батько. Мати була змушена сама піклуватися про сім’ю. Вона працювала на трьох роботах, і на мене часу не залишалося. Я був відданий сам собі. Згодом у мене з’явилися друзі, які були старшими за мене. Вони займалися протизаконною діяльністю і не раз притягувалися до кримінальної відповідальності.
До нас приходили віруючі люди, які проповідували Ісуса Христа. Тоді я насміхався з них. Мені здавалося, що в мене є статус, фінанси… Чим Бог може допомогти мені?
У 2007 році в мене відбулася остання серйозна розмова з мамою, коли вона сказала: «Андрію, подивися на своє життя! Якщо ти продовжуватимеш у такому ж дусі, то загинеш!» Алкоголь, наркотики мною повністю оволоділи. Я нічого не міг із собою зробити. У 2008 році померла мама. Саме тоді я зрозумів, що по суті нікому на цій землі не потрібний. І мені стало дуже важко. Одного разу, перебуваючи вдома, я став молитися: «Господи, якщо Ти є, забери це все від мене! Я більше так жити не хочу! Допоможи!» Я був розбитий фізично, душевно, духовно…
І через кілька тижнів мене відвідали віруючі люди. Вони повернули в серце втрачену надію. Я поїхав у центр реабілітації в с. Хомутець Житомирської області. Прибувши туди, почув запитання від місіонера «Голосу надії»: «Що ти хочеш?» Я відповів: «Друзі, допоможіть мені!» Коли Ісус Христос служив людям, Він запитував у них: «Що ти хочеш?» Йому важливо почути справжнє бажання людини. Наступного дня прийшли інші брати – і всі разом молилися за мене. І слава Ісусу Христу, що Він дав мені свободу від залежностей!
Коли завершувався термін реабілітації, я молився: «Господи, я знаю, що Ти не даремно мене привів у це місце. Скажи, де Ти мене хочеш бачити? Що мені далі робити?» І Бог промовив у серці: «Я хочу, щоб ти говорив людям про Мене, про те, що Я зробив у твоєму житті!» Я дякую Богу за можливість навчатися в місіонерській школі «Голос надії». Тепер я теж став місіонером і можу служити таким, яким був сам — змученим гріхом. Це велика радість — бачити посмішки на обличчях людей, яким допомагаєш.
Андрій Прищук, XXI конференція місії «Голос надії»