Щастя, коли здоровий дух

27.02.2019
0
10

Ярослав та Надія Маланії з села Добросин Львівської області мають інвалідність із дитинства. Надія у двомісячному віці втратила кисті обох рук. А в Ярослава ще з ранніх років діагностували порушення згортання крові.

— Багато довелося перетерпіти, — розповідає Ярослав, — тому що я дуже часто хворів. Багато часу провів у лікарнях. Дуже боліли суглоби, а набряки виникали навіть без жодної на те причини.

Випадок, що привів Надію до інвалідності, був жахливим: у кімнату, де на ліжку спала двомісячна дівчинка, забігла свиноматка, схопила дитинку й потягла до дверей. А потім відгризла їй кисті рук. Дівчинка дивом вижила.

Батьки відправили Надію та Ярослава на навчання до інтернату для дітей з інвалідністю.

— В інтернаті було дуже важко і жити, і вчитися. Особливо в перші роки, десь до п’ятого класу, — згадує Надія. — Я їхала туди з криком і плачем, благаючи батьків залишити мене вдома. Але мама переконувала: «Дитинко, я знаю, що тобі важко, але минуть роки — і ти мені будеш вдячна.

І справді, під час перебування в інтернаті юна Надія стала самостійною. Вона навчилася повністю обслуговувати себе. І ще не раз буде з вдячністю згадувати маму та хоча й болісні, але корисні уроки життя серед дітей з інвалідністю.

— В інтернаті були різні гуртки, — розповідає жінка, — там я навчилася вишивати, в’язати, малювати  своїми руками без кисті. Потім закінчила технікум за спеціальністю «бухгалтерський облік» і пішла працювати за фахом у колгосп, де робила п’ять років.

А Ярослав тим часом шукав відповіді на безліч питань, які поставали перед ним. Він ніяк не міг змиритися зі своєю долею — постійною хворобою.

— Пригадую такий випадок, — ділиться чоловік, — коли ми з моїм другом сиділи на березі річки (а це була неділя), то зауважили, що люди через місток ідуть до церкви. Тоді мене стали турбувати питанням: у чому сенс життя, чому мені призначена саме така доля, чому мені так не везе, чому так життя не складається?

Ярослав прагнув особистого щастя й усіма силами намагався щось змінити в житті. В інтернаті юнакові симпатизувала Надія. Через довгих десять років після навчання хлопець наважився написати дівчині листа. Так розпочалося листування.

— Одного разу я наважився на зустріч і навіть призначив її, але потрапив у лікарню — і зустрічі не відбулася, — згадує Ярослав. — Перед другою зустріччю знову захворів. І це дуже бентежило мене. Я не хотів нав’язуватися дівчині зі своїми хворобами, боявся, що буду її обтяжувати. Але все одно щось вабило мене до неї.

Тому Ярослав вирішив зробити дівчині сюрприз і приїхати до неї в гості без попередження. По дорозі до коханої чоловік потрапив в аварію, зазнавши численних ушкоджень, що з його діагнозом було дуже важко пережити.

— Щоб утишити біль, я став випивати. І вже тоді виникла думка, що краще покінчити з таким життям, — каже чоловік. — Але мене стримував страх, бо мама з дитинства вчила, що самогубство — то великий гріх. Не раз, дивлячись телевізор, натрапляв на християнські передачі й повторював разом із проповідниками молитву покаяння. І з часом стало все налагоджуватися. Я зробив перші кроки після аварії. Як тільки зміг рухатися, то зателефонував до Наді, призначив зустріч, яка зрештою відбулася — і невдовзі ми побралися.

У 1992 році відбулося весілля. Нині в подружжя четверо донечок, а нещодавно вони набули статусу дідуся та бабусі — у них народилася перша внучка. Але не таким легким був шлях до їхнього подружнього щастя.

Молодята вважали, що, створивши сім’ю, страждань у їхньому житті стане менше. Зрештою, усе виявилося навпаки.

— Тоді ми ще не знали Бога, і стосунки в нас буди дуже натягнуті. Переважно через те, що я випивав, особливо тоді, коли мені щось сильно боліло, — пригадує Ярослав.

Це привело сім’ю на межу розлучення. Надія казала, що, хоча на той час у них була донечка Оксана, вони думали, що спільного майбутнього в них бути не може.

Ще однією з причин внутрішнього болю Ярослава була його неспроможність повноцінно турбуватися про сім’ю. Він вважав себе тягарем для родини. Але в глибині серця завжди відчував, що є вихід, що можна щось змінити — і це стримувало його від рішучих кроків.

І от одного разу друзі Маланіїв, а нині їхні свати, розповіли їм про Бога та ті зміни, як Він зробив у їхньому житті після навернення. Подружжя вирішило почати все спочатку, але вже будувати своє життя на основі християнських принципів.

— Коли ми пізнали Бога, то чоловік усвідомив, що Господь — допомога, на яку слід покладатися, то він повністю змінив своє життя, — згадує Надія. — Змінилася його поведінка, його ставлення до мене. Я теж стала горнутися до нього. Бог дуже змінив наше життя. Ми разом читали Біблію, усвідомлюючи, що лише Бог може провести нас по цьому земному шляху.

Бог звільнив Ярослава від алкогольної залежності. Чоловік пригадує, як, борючись зі спокусою випити, взяв піст, і під час цього посту до нього прийшли друзі з випивкою. Він відмовився, бо вже мав силу від Бога простояти цьому, і відчував, що Бог кличе його до чогось кращого, ніж тимчасове тамування болю через алкоголь.

Бог дав їм ще трьох донечок і щирі люблячі серця.

Надія з любов’ю розповідає, що чоловік знайшов свою справу — він виготовляє гойдалки-коники й інші вироби з дерева.

— Ми дуже любимо разом проводити час, — розповідає чоловік. — Я можу зібрати сім’ю довкола себе, щоб вареників наліпити й поспілкуватися. Намагаюся допомагати дружині з її хатніми клопотами.

Сім’я любить збиратися разом, щоб почитати Біблію та помолитися. У цьому вони вбачають благословення для своєї родини.

Говорячи про секрет свого щастя, Надія з упевненістю стверджує, що щаслива тому, що пізнала Бога. Щаслива, що має чоловіка, дітей і внучку. Ярослав теж підтримує дружину й каже: «Сказати, що ми нещасливі — то було б неправдою. Так, не завжди буває легко й не завжди все так, як хочеться. Ми залишилися людьми інвалідністю. Яке тут, здавалося б, щастя. Але щастя не лише в здоровому тілі. Щастя, коли здоровий дух».

Сім’я Маланіїв — яскравий приклад того, що з Богом можливо все, «бо для Бога нема неможливої жодної речі».

Галина Фурман
Дивіться в телепередачі «Крок назустріч»

 



Додати коментар

Пожертвувати