П’ять вчителів

31.07.2021
0
228

Будівництво дому молитви  церкви — це, мабуть, найбільша євангелізація без слів для нашої Межової. За цей рік зробили, здається, неможливе. Дуже багато команд приїжджали майже через тиждень. Їхня дружна, злагоджена робота, без конфліктів, з піснями дала набагато більше, ніж просто фундамент, стіни, дах, зовнішнє і внутрішнє оздоблення. Досі люди дивуються, де ми взяли таких працівників. Говорять: «То віруючі люди, і з ними Бог!» Слава Богу, зараз багато нових людей стали приходити на зібрання.

Хоча в нас невелика ще церква (26 членів не враховуючи прихожан), але зате — хороша команда. Серед них є 5 вчителів: вчитель вокалу (співає в церковному гурті, пише євангелізаційні сценарії на свята і християнські табори), вчитель акордеону і баяну (вже третій рік служить звукооператором у церкві), вчитель фізкультури (активно бере участь у будівництві і євангелізаційних заходах), вчитель англійської мови, історії і малювання (займається недільною школою та іншими церковними справами), вчитель української мови і літератури (наш шеф-кухар). Усі вони є членами церкви. А ще тепер почав ходити до нас відомий в Межовій поет, краєзнавець, історик. Літній чоловік щоразу після зібрання підходить, спілкується, коментує почуте, розповідає про себе. Приходив на табір, подивився, чим ми займаємося і вирішив написати статтю про діяльність церкви в місцеву районну газету. Дякуємо Господу за кожну людину, яка приходить на зібрання і безмежно радіємо, коли хтось приймає Господа у своє життя!

Провели триденний євангелізаційний табір на території церкви. Діти були — від найменших до 17 років. Щодня приходили більше ста дітей, не враховуючи їхніх батьків, дідусів і бабусь. На подвір’ї розмістилися велика надувна гірка, два великих намети, батут, спортивний майданчик і ще лишилося багато місця. У програмі були обов’язкові біблійні уроки, вистави, ігри, гуртки. Діти були поділені на три групи. Протягом табору вони вивчали золоті вірші й пісні, які мали в кінці заходу заспівати батькам. Тому багато батьків прийшли подивитися на дитячий виступ. В останній день діти плакали, що кінець, просили зробити ще. А батьки щиро дякували, що зробили таке свято, що піклуємося про їхніх дітей. Та найбільше наше бажання, щоб ці діти та батьки також приходили на богослужіння.

Також останнім часом у нас налагодилися стосунки з органами влади. Ще у 2017 році нам виділили землю під будівництво і дозволили проводити християнські табори у школі та в парку селища. Минулого року, нажаль, ми нічого не змогли провести, бо проголосили карантин. А цього року, коли вирішили провести євангелізацію на подвір’ї церкви, то деякі депутати були проти через коронавірус. Але інші за нас заступилися і зрештою дозволили. Слава Богу!

Продовжуємо відвідувати і допомагати дітям-сиротам та малозабезпеченим. Особливу увагу приділяємо одній дівчинці дванадцяти років, бо її бабуся-опікун не завжди справляється. Вона живе в селі, яке, мабуть, скоро зникне з карти України. Була на таборі, приїздила на зібрання. Декілька разів ночувала в нашому будинку. Вона дуже щаслива, що ми з’явилися в її житті, адже навіть на День народження її ніхто не привітав. Коли вперше сказали на неї «доця», дівчинка аж заплакала. Більше немає кому її так називати. Дякуємо Господу, що можемо ощасливити ще одне сердечко.

Наше «велике будівництво» буває непросто поєднувати зі справою євангелізації, та все одно стараємося використовувати кожну можливість для благовістя. Наприклад, нам передали трохи вживаного одягу та взуття, і ми оголосили в селищі, що бажаючі можуть їх отримати. Люди цікавилися, хто ми, і вже є такі, які після такого знайомства стали регулярно відвідувати зібрання. Через позицію «не проходити повз чужу потребу» ставлення оточуючих змінюється на краще.

Володимир Федорук, Дніпропетровська область, уривок з листа

 



Додати коментар

Пожертвувати