Нові ідеї, нове натхнення, нові бажання
Трохи опишу наші новини, які відбулися зміни. Ну, по-перше, ми видали заміж нашу доньку Яну. Молодий чоловік, за якого вона вийшла заміж, нещодавно увірував, палко любить Господа, цінує Його милістю. Віримо, що Бог благословить їх, як і благословив їхнє весілля. На весіллі було 140 людей, половина з них невоцерковлені. Багато хто був уперше на протестантському вінчанні, вони з величезним натхненням ділилися своїми враженнями. Тепер у нашій родині: чоловік Сергій, син Сергій, зять Сергій та ще є сват Сергій.
Незважаючи на постійні обстріли, ми зробили зустріч для сестер у Тернополі з приводу організації жіночого служіння. Отримали нові ідеї, нове натхнення, нові бажання. Повернувшись додому, ми спланували багато напрямків сестринського служіння. Вірю, що Господь дасть можливість їх втілити, і ми зможемо допомогти сестрам знайти своє призначення, реалізувати себе, а також підтримати їх у цей нелегкий час. Дуже важливо тепер підкріплювати один одного та надихати, оскільки багато хто з нашого регіону виїхав і залишилося дуже мало служителів. А роботи не поменшало, а побільшало. Тому багато роботи роблять сестри — брати сильно перевантажені, мусять підставляти одне одному плече та робити роботу за кількох. Віримо, що все зміниться, Бог підніме нових служителів, надихне нову молодь. А поки що молимося і служимо.
Проект «Словом і ділом» продовжує діяти. Направили до Бучанського району команду молодих місіонерів, шукаємо служителя, який погодився б поїхати туди для постійної праці. Зараз служителі їздять по черзі, проводять євангелізації. Віримо, що там буде церква.
У пенсіонерів, багатодітних, малозабезпечених людей зараз непросте фінансове становище. Намагаємося допомагати цим категоріям одягом і продуктами. Як ніколи, чуємо подяку від багатьох людей. Сьогодні легко, роблячи добро, свідчити про Ісуса Христа.
Ще одна новина: ми поповнюємо знову нашу сім’ю, беремо дівчинку 16 років, звати Ельнура. Довгий час соціальні служби просили взяти її до себе. Ми молилися, міркували і вирішили. Знаємо, що вона вже доросла, і буде нелегко. Але знаємо також, що діти такого віку нікому не потрібні, їх ніколи не беруть з інтернатів, притулків. В основному це складні підлітки. Але ми хочемо спробувати послужити ще для однієї, а може й не для однієї душі.
Наша молодь провела кілька триденних таборів у школах, в інтернаті. Поки є можливість, служимо дітям, благовістячи Євангелію. Дуже тішить, що наші двоє дітей, Денис та Аліна, вже й самі беруть участь у проведенні таборів. Молимося, щоб вони реалізували себе і навчилися служити.
Чекаємо з нетерпінням, коли закінчиться ця війна. Молимося, щоб Господь дав мир і пробудження нашому народові.
Наталія Тарасюк, Житомирська область, уривок з листа