Незвичайне прохання
Через карантин ми не можемо проводити масштабних заходів — як табір чи масова євангелізація. У нашому селі продовжуємо благовістити особисто, роздаючи газети або брошури. Служіння не скасовували і не переводили в онлайн. Збиралися то у нас вдома, то на подвір’ї, запрошували сусідів. Двічі збиралися з членами церкви та прихожанами на пікнік. Проводили богослужіння на природі.
Виїжджали на природу і з підлітками. Жили в наметах біля річки три доби. Вечорами співали пісні, молилися, спілкувалися на духовні теми. Після цього відпочинку всі діти прийшли на богослужіння.
На початку жовтня ми з підлітками вивчили пісню, про вдячне серце і співали її, їздячи по церквах на дні подяки. Потім у нашому дворі зібрали усіх сусідів і провели євангелізаційне богослужіння з участю дітей.
Планували відкрити підлітковий християнський клуб, але листопад розпочався не дуже добре. Моя дружина і її мама захворіли на covid, місяць були на самоізоляції. Служіння не припинялося, поки були на карантині проводили онлайн. Зараз збираємося, як і раніше.
Якось в інтернаті до мене підійшла головний бухгалтер із незвичайним проханням. Вона попросила поховати її тітку, яка лежить при смерті — священик відмовився, тому що вона нехрещена. Я погодився за умови, що зможу з нею сьогодні ж зустрітися і поспілкуватися.
Відразу ж поїхав до цієї бабусі і побачив знайоме обличчя. Вона 17 років тому приходила до нас на богослужіння. Говорити жінка не могла, але була при пам’яті, видно, що впізнала мене. Я запропонував помолитися молитвою покаяння, на що вона кивнула головою. Я молився, а вона хрипко намагалася повторювати за мною. Я молився за її спасіння. Наступного дня рано вранці мені подзвонили і сказали, що бабуся померла і сьогодні похорон.
На кладовищі я проповідував про те, що ця жінка встигла прийняти Ісуса Христа і отримати спасіння, але ми не знаємо власного терміну і можемо не встигнути. Після похорону нас запросили на обід. Там ми дізналися, що батьки покійної були протестантами і у них 9 дітей. Ще одна із сестер місяць тому померла від коронавірусу. Їх лишилося семеро — ніхто з них не став віруючим, тому й нехрещені. Усі родичі були здивовані, що ми погодилися поховати і відмовилися від грошей.
Вірю, що насіння, яке ми сіємо, принесе плоди, і наше служіння торкатиметься жителів села.
Олександр Константинов, Сумська область, уривок з листа