Ми непереможні, якщо близькі з Богом

Часто такі історії закінчуються проханням про допомогу, про гроші. Але не в цьому разі. Тут узагалі не про гроші. Ту про глибше.

Наталія Чеховська. На сьогодні їй 44 роки.

Багато хто її знає — і не лише в Америці, а й по всьому світу. Людина, яка пройшла неймовірний, здавалося б, нестерпний шлях. І цей шлях триває. Спостерігаючи за її дорогою, розумію: мені взагалі нема на що скаржитися.

Писатиму не про біль, а про те, як Наталя з ним справляється. Де бере надію. І як досі дивує всіх навколо.

Трохи про той важкий шлях. Через рік після весілля, у 2004 році, у Наталі виявили надзвичайно рідкісну пухлину в голові. Операція. Переїзд із України до Америки — і знову нова пухлина. Операція. Загалом Наталя перенесла 12 різних операцій. І при всіх цих тривогах у Наталі та Леоніда народилося троє прекрасних, здорових синів.

Перед останньою операцією (буквально за два місяці до неї) у грудні 2022 року трагічно загинув її чоловік Леонід Чеховський — його збила вантажівка. Він був талановитим музикантом, автором багатьох популярних християнських пісень.

А після цього захворіла мама Наталі, яка багато років доглядала її після операцій.

І от уявіть, що відбувається вдома: дві хворі жінки, похорон чоловіка, діти без тата.

Дім скорботи…

До всього Наталя не володіє правою стороною тіла, рука повністю нерухома. В частині черепа відсутня кістка, є проблеми з мовленням.

Не можна не згадати того, що люди з церкви «Живий потік» оточили цю сім’ю особливою турботою — їхній дім став рідним і дуже особливим для багатьох.

Пишу про неї, бо щонеділі бачу цю жінку в церкві. Щонеділі!

Сумочка зі стразами, але яскравіша за ці стрази — її усмішка. З паличкою, повільно іде наша Наталка — головне, що усміхається! І всі, хто її бачить, завмирають — власні проблеми одразу стираються з пам’яті. «Наталко, де ти знаходиш сили усміхатися?» — думаю. Не помилюся, якщо скажу, що кожен у той момент думає так само.

Раніше вона сама підходила до всіх у церкві — віталася, знайомилася з новими людьми. Багато хто завдяки Наталі відчув себе, як удома. Її сміх, її голос — постійно був десь поруч, вона буквально «нарізала» кілометри в церковній будівлі, підходячи до людей, знайомлячись, підтримуючи.

А тепер — підходять до неї.

І ось так щонеділі — черга людей, щоб привітатися з нею.

А ти тільки-но спробуй пройти повз — вона схопить за руку й зупинить, ще й так подивиться в очі, що нічого від неї не приховаєш.

По дорозі до магазину ми розговорилися, вона сказала, що прослухала всю Біблію за кілька місяців. Читати вона зовсім не може. Наталка просякнута Божим Словом, розумієте — просякнута.

Я запитала її: «Що ти робиш зі своєю шкірою, що на обличчі жодної зморшки?» А вона без роздумів відповіла: «Це Ісус у мені. Це Він усередині й зовні мене!»

Серйозно? Ісус? А хіба Ісус не міг її зцілити? Зберегти чоловіка? Зцілити маму? Оживити її обвислу руку?

Чому Ісус, Який, за її словами, «у ній», допустив стільки горя?

Я написала ці сумніви й запитання не від себе. Бо в мене вже таких питань немає. Я пізнала Бога з іншого боку. Як і Наталя.

Я серцем відчула, що багато хто саме ці питання поставить. Тому й написала.

Чесно — у вас виникли такі запитання?

Проходячи через скорботу, Наталка пізнала Бога глибше, ніж лише Того, Хто має влаштувати життя так, як нам хочеться. Це абсолютно інші стосунки з Небом. Це — знаючи, куди йдеш після смерті, ще на землі будувати ці стосунки.

Бог — це неймовірний Співрозмовник у скорботах. Нам потрібно перестати бачити Його як чарівну паличку, що виконує всі наші бажання. І якщо не виконує — то «який же Він тоді Бог?» Це запитання невіруючого або недалекоглядного серця.

Пізнавши Бога — уже не вимагаєш того, чого тобі так хочеться. Просто довіряєш. Наталя сказала: «Раніше я сильно гребла веслами у своєму човні життя, гребла туди, куди хотіла. А тепер я склала весла в човен — нехай Бог несе Своєю течією».

Почувши це, я подумала, що вона здалася. Стільки операцій — скільки можна гребти? Скільки? А потім зрозуміла — ні, вона не здалася. Вона довірилася. І довірилася — до смерті. А це дуже важке рішення. Це означає — померти для себе й воскреснути духом для неба. І потім так жити — день за днем.

Найдивовижніше, що Наталя фізично вже була при смерті. Була дуже слабкою, прощалася з чоловіком і дітьми. Але після загибелі чоловіка — як воскресла. Вона вирішила, що мусить жити — бо ж діти, хвора мама…

І от уже третій рік минув після того «прощання з родиною», а Наталя — «живіша» за всіх живих. Вона дивує всіх, хто «смертельно страждає через прищик на носі». Кілька тижнів тому в неї знову виявили пухлину. Уже було опромінення.

Наталя взяла мене за руку в церкві й сказала: «Помолися, у мене нова пухлина». Сльози по щоках… Складно. Дуже складно. А я сиджу й думаю: що вона переживає? Що переживає людина, яка вже перенесла 12 операцій — і знову дізнається, що в неї пухлина?

Після опромінення Наталя подзвонила мені й попросила відвезти її в магазин — за улюбленими парфумами. Як ретельно вона вибирала їх! Як насолоджувалася процесом!

Кілька днів після опромінення — а ми сміємося в машині. Вона жартувала, розповідала, як любить виїжджати з дому, куди мріє поїхати. Після цього вона ще й відвідала хвору дівчинку в лікарні.

Прочитайте попереднє речення ще раз. Поверніться.

Якби ви побачили її обличчя — ви б ніколи не сказали, що вона йде долиною смертної тіні. Я навчаюся в сильних. Сильних духом. Тих, хто просякнутий небом. Це надихає.

Ми непереможні, якщо близькі з Богом. Можливо, тіло не зцілюється — але дух здоровіший за здорових. І «живіший» за живих. Бо буває: тіло — цілком здорове, а дух — ледь жевріє. Вічний дух Наталі — безсмертний. А тіло… Тіло є тіло. Воно також важливе. Але не вічне.

Так, буває страшно, боляче, важко. Бувають сльози градом… Але сильні знову піднімаються — і йдуть далі.

Я спитала: «Наталко, у тебе є образа на Бога?» — «Ні! Ти що!»

Наталю, це привілей — знати тебе. І знати Бога, Який тримає тебе за руку.

Життя — набагато серйозніше й глибше.

Я спитала Наталку: «Який вірш Біблії ти хотіла б поставити до цієї історії?» Вона без вагань вибрала саме цей: «Бо тільки Я знаю наміри, які маю щодо вас, — говорить Господь, — наміри на добро, а не на зло, щоб дати вам майбутнє і надію. І покличете до Мене, і підете, і помолитесь до Мене, і Я почую вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім серцем своїм» (Єр.29:11–13).

Дивовижно!

Рената Кулакевич