Дитяче служіння під час війни
Бог подарував нам можливість служити дітям у час, коли в нашій країні війна. Ми навіть не очікували, що буде така можливість, переживали про це, молилися. Цього року дітей в таборах навіть більше, ніж було у минулі роки. Серед них були діти переселенці, діти, чиї тати загинули на війні, діти, які чекають своїх тат із фронту. Протягом трьох днів діти разом із наставниками молилися за мир в Україні, за людей, які втратили домівки, за воїнів, щоб Бог їх беріг, за поранених.
Табір мав актуальну назву: «Волонтери». Ми розповідали дітям про Волонтера, Який завжди поряд, Який лікує тіло і душу, Який готовий в прийти на допомогу. Заохочували дітей самим стати волонтерами. Після таборів батьки писали в соціальних мережах свої враження, описували переміни, які вони побачили в дітях. Було важко читати ці повідомлення без сліз. Коли я їх читала, то захоплювалася величчю Бога, тим, як Він працює в дитячих серцях.
Один дідусь написав про свою онуку (уривок): «Вчора закінчився табір, онука стала більше спілкуватися з Христом, читає Біблію, просить Бога зберегти кожного українця. Раніше вона не замислювалася над тим, щоб молитися за Україну, але тепер щодня молиться. Вона так щиро молиться! Я вірю, якщо навіть війна прийде на захід… Ісус її збереже, все завдяки вам…»
Я дуже хотіла, щоб у таборах ми могли дітям лишити на пам’ять подарунки. Я молилася про це, розповідала це бажання Богу. Минулі роки ми не мали такої можливості, оскільки потрібно було багато коштів на це. Але цього року Бог благословив нас по-особливому. Ми закупили дуже гарні подарунки. На третій день у дітей було завдання: зібрати на території табору «золото» (пофарбовані камінці), поміняти в «банку» на «гроші» (роздруковані купюри) і купити в «магазині» все, що їм сподобається.
Серце тішить, що цього року координаторами таборів стали двоє моїх учнів, яких я навчала в недільній школі. Це велика радість для мене. Паралельно з таборами студенти, які навчалися на вчителів недільної школи, здавали екзамени. Приймаючи підготовані ними уроки, бачимо, що студенти засвоїли найкраще, а чого потрібно ще навчитися.
Продовжується служіння в дитячому відділенні психіатричної лікарні. Я дуже дякую Богові, що можемо в такому закладі розповідати дітям про Бога, про надію і вихід. Часто тут перебувають діти, які хотіли закінчити життя самогубством. Після кожного заняття дівчата привозять їм смачні обіди.
Ірина Рузак, Волинська область, уривок з листа