Бог на твоєму боці!
«Ось діва в утробі зачне, і Сина породить,
і назвуть Йому Ймення Еммануїл,
що в перекладі є: З нами Бог»
(Мт.1:23)
Який Він — Бог? Добрий? Люблячий? Жорстокий? Страшний? У певний момент відповідь на це питання шукає кожна людина. Якщо Він — Всемогутній, то чому не зупиняє зло? Може, Він не Добрий? Якщо Він — Любов, то чому допускає страждання? Може, Він не Всесильний? На чиєму Він боці врешті решт? Протягом життя в кожного з нас формується певне уявлення про Бога, яке дуже часто ґрунтується на таємничих забобонах, релігійних традиціях, інтерпретаціях масової культури, суб’єктивних висновках, винесених із власного досвіду, і далеко не завжди відповідає Богові Біблії.
Пам’ятаю, якось в дитинстві, ще в дошкільному віці я натрапив на газету (читати мене навчили дуже рано), де описувалося, нібито на плащаниці Ісуса Христа, яка зберігається в Єрусалимі, чітко проступили риси обличчя Божого Сина. Із цим дивом у статті пов’язували Його швидке Друге пришестя і Кінець світу. Звісно, зараз я розумію, що це була одна з тих містифікацій, якими тоді рясніла жовта преса. Та винесемо поки що цей факт за дужки, адже мій спогад зовсім про інше. А саме — про той стан ейфорії, який мене охопив від уяви, що Ісус скоро прийде на Землю, що можна буде до Нього підійти, доторкнутися, обійняти! Із щасливим криком я побіг до мами, став захоплено переповідати їй прочитане! Хтось побачить у цій історії тільки наївну дитину (я справді був дуже наївний і щиро вірив абсолютно в усі містичні теорії, які траплялося читати — ну хіба можуть дорослі брехати?). Та мене вражає інше — в той час, коли я ще майже нічого не знав про Бога, мені ще ніхто не розповів, Який Він, душа чомусь уже довіряла Йому, тягнулася до Нього! І першою реакцією на звістку про Його пришестя була невимовна радість, передчуття свята!
Але потім на мене чекав зовсім інший досвід… Суворий погляд бабусі, яка змушувала молитися до образів і лякала Божими карами за непослух. Нічне жахіття, у якому образи оживали і дивилися на мене з осудом. Рука церковника стиснута на моїй шиї під час репетиції хресної ходи: «Тримай голову рівно, якщо не хочеш додому без голови повернутися!» Одним словом — жорстока реальність… Важко пригадати усі ті обставини не зовсім безхмарного дитинства, а потім і юності, які сформували в моїй свідомості образ байдужого Бога, Який мовчки дивиться на людські страждання. Сердитого, навіть мстивого Бога, який тільки й чекає, коли я згрішу, щоб мерщій наслати відповідну кару. І усі подальші життєві події я сприймав саме через цю призму. Сталося щось погане — сам винний, заслужив!
До переломного моменту в пізнанні Бога мене привели зустрічі з щирими християнами. Спочатку недільна школа і приклад простої християнської сім’ї, яка проводила уроки в моїй групі. Вперше чітко висловлена всередині думка: хочу, щоб у моїй сім’ї було так само! Щиро продекламований вірш з ущерть зім’ятого, тремтячого в руках листочка на різдвяному богослужінні в кірсі. Перше усвідомлення значення жертви Ісуса Христа через пронизливу інтерактивну виставу. Зламана нога в літньому таборі і вчитель, який усюди носив мене на руках. Вихід «на покаяння», скачучи на одній нозі (бо друга загіпсована) — не через розуміння, що ти робиш, а через переживання невимовної любові — а потім легкості і свободи. Потім ще був християнський клуб, що підкупав дружньою атмосферою. І нарешті — уже в студентські роки — перший усвідомлений прихід до церкви через людей, в яких я відчув Христове серце.
Але — ви не повірите — справжнім переломним моментом для мене став не той день, коли дорогою з богослужіння наді мною, заплаканим від усвідомлення незаслуженої Божої милості, заясніла найяскравіша в моєму житті веселка на все небо. І навіть не в той, коли я в білих одежах ступив у річкову воду, привселюдно обіцяючи Богу чисте сумління. І навіть не момент, коли пережив хрещення Святим Духом. Увесь цей час, відчуваючи неймовірну Божу любов, я продовжував водночас мучитися від гнітючої провини. Від нездатності перемогти гріх, бути добрим, відповідати біблійним вимогам. Мене переслідував той сон із дитинства, в якому Бог дивився на мене з осудом. Той образ Бога, Який карає після кожної помилки, Який стає моїм ворогом, коли я згрішу. На жаль, вину підживлювали і багато проповідей, які я чув у церкві — ті, які зосереджувалися на людській недосконалості, а не на Божій любові, апелювали до людських зусиль, а не розкривали глибину небесної благодаті.
Депресія нікуди не поділася, коли я прийшов до церкви. Часто до пізньої ночі ходив із кутка в куток кімнати, переживаючи душевні муки. Але настав момент, коли все змінилося! Це був момент особистого відкриття, напевно, найціннішого за все життя! В один із тих «злих днів», коли я знову зробив щось не так. Учергове розглядав власні недоліки через лупу, не міг сам собі пробачити і мучився від провини. У той вечір все ніби перевернулося з голови на ноги. І замість засуджуючого погляду Судді я відчув на плечі підтримуючу руку Батька. І усвідомив — Бог завжди був на моєму боці. Навіть коли робив я найбільші помилки, як мені здавалося, розчаровував Його, він був Другом, Який поряд, щоб підтримати. Він співчував, а не засуджував, втішав, а не виносив вирок. Знаєте, саме тоді я усвідомив, що все життя уявляв Бога зовсім не таким, яким Він є насправді. І, напевно, тільки після цього моменту по-справжньому зрозумів, що таке благодать — прощення, яке можна отримати просто так. Праведність, яку неможливо заслужити, тільки вірою отримати в жертві Ісуса Христа, визнавши власне безсилля. І навіть коли ти згрішиш, Бог залишається проти гріха, але за тебе — щоб простити тебе, зцілити і підняти.
Дозвольте запитати: яким ви уявляєте Бога? Можливо це уявлення сформоване страхом, а не любов’ю? Розумію, що сучасні обставини воєнного лихоліття можуть викликати справедливі запитання: де був Бог? Чому Він не зупинив зло? Не скажу, що маю на них переконливі відповіді. Але впевнений в одному — Він на боці скривджених, тих, хто захищає власні сім’ї. Він страждає із тими, хто страждає, і підтримує тих, хто бореться. Він як ніколи близький у долині смертної тіні, адже Сам пройшов дорогою болю. І одного дня Його справедливість восторжествує. Тому що після Голгофи настає Воскресіння. Уже сьогодні багато людей сходяться в думці: якби не Бог, Україна б не вистояла. Цивільні і військові наводять глобальні і особисті свідчення надприродного захисту і допомоги. Мимоволі згадується історія біблійного пастуха Давида, який з особистого досвіду знав, що значить «З нами Бог», тому йшов у Господнє ім’я і зумів здобути перемогу над Голіафом у нерівній битві. Часто оточуючі люди і обставини намагаються зневірити, переконати, що все, і в тому числі Бог — проти нас. Але народження Його єдиного Сина у Віфлеємі, жертовна смерть Ісуса Христа на Голгофі дають впевненість: Він на нашому боці. Бо ймення Його — Еммануїл, що значить: «З нами Бог»!
Дмитро Довбуш