Безпечних місць більше немає
Ми продовжуємо працю на довіреній нам місіонерській точці. Це Васильківка та Синельниківський район Дніпропетровської області.
У зв’язку з військовими діями у нашому регіоні стає все більше переселенців. Використовуємо можливості, щоб служити та благовістити їм. Здебільшого люди самі приходять до нас за допомогою та порадою, також їх направляє місцева адміністрація. Наша їдальня працює щодня, робимо безкоштовні обіди. Буває від 40 до 100 людей, у неділю іноді й більше. У цьому служінні беруть участь переселенці, які прийняли Христа за нашою проповіддю. Для тих, хто приходить вперше, даруємо підходящий одяг. Із кожним маю бесіду — з’ясовую, у чому людина має найбільшу потребу.
Багато родин ми розселили у нашому селищі. Усі місця, які були, тепер зайняті. Багато будинків стояли порожні, бо мешканці виїхали. Запитуємо дозвіл на поселення у родичів. Хтось погоджується, а хтось ні. Поки були вільні місця, селили до дитячого садка. За правилами, якщо у приміщенні чи закладі немає бомбосховища, дітей там виховувати не можна. З милості Господа до нас ще не прилітало, сподіваємося, що й не прилетить. Хоча останніми днями область сильно бомблять. Декотрі переселенці зупиняються в нас тимчасово, а згодом виїжджають у безпечніші місця, хоча повністю безпечних місць в Україні більше немає.
Масові євангелізації зараз заборонені. Не можна збирати багато людей на одному місці. Проводимо зібрання у молитовній залі нашого дому. Коли роздаємо продукти, приходить дуже багато людей — повна зала та балкон, стоять і на вулиці. Робимо заклик до покаяння. Люди відгукуються. Десятки з них залишаються в церкві, хоча більша частина — ні. Потім повертаються. Є охочі прийняти водяне хрещення. Щоп’ятниці я проводжу навчання для тих, хто прийняв таке рішення — близько 20 чоловік. Вони приходять з конспектами та ручками, ставляться до цього щиро і серйозно. Люди змінюються на очах, самі починають допомагати в служінні. Праці на всіх вистачає. Ті, хто покаявся, приводять своїх друзів та знайомих.
Служимо також дітям біженців та місцевим. Це служіння вже добре налаштувалося. Зараз є дві групи дітей. Діти приводять своїх батьків та родичів. Насамперед, навчаємо дітей молитися і довіряти Спасителю. Одна дівчинка, Соня, ходить до нас близько року і не пропускає жодного служіння. Вона привела до церкви свою бабусю. Бабуся покаялася і прийняла водне хрещення.
Не забуваємо й наших воїнів. Служимо їм словом і ділом. По-можливості привозимо продукти та Євангелії. Вони у солдатів дуже затребувані.
Дмитро Москалець, Дніпропетровська область, уривок з листа