«Як добре, що Ти завжди поруч!»
Ще після покаяння в мене з'явилося бажання працювати на Божій ниві. Я дякую Богові, що дотепер можу це робити.
Війна на Луганщині розпочалася у 2014 році. І те, що ми зараз чуємо, що бачимо, що робимо — це все нам потрібно було робити ще в 2014-му році. Ми були свідками, як люди втікали від війни, приходили в церкву без ніякої надії. І в церкві в їхніх очах ця надія загорялася. Через допомогу церкви, через спілкування люди стали приймати Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя. Коли почалася повномасштабна війна, то ситуація в Луганській області стала ще більш складною.
У книзі Об'явлення написано: «І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось творю все нове» (21:5). Коли я розпочав пастирське служіння, то просив у Бога слово на рік для себе, для церкви, загалом для служіння. І цей вірш, який я прочитав, мені відкрився в перший день нового 2022 року. Я сказав тоді: «Господи, новий рік, новий день — і, звичайно, будуть якісь нові події, але я відчуваю, що Ти готуєш щось значно більше». І вже ввечері того дня мені стало відкриватися, що Бог бажає міняти серця аби вони були готові до зустрічі з Ним. Це слово стало виконуватися ще до початку повномасштабної війни. Але коли війна розпочалася, і місіонери змушені були виїхати в інші області України та за кордон, то вже на Буковині я став говорити Богові: «Господи, моє серце і так було готове змінюватися, бо я бажаю бути з Тобою, але не таким чином». Та Він Господь і Його воля суверенна.
Бог дозволив нам залишитися живими. Багато людей виїхали з Луганщини, бо вона вся окупована. Там відбувалися дуже тяжкі бої. Міста Сєверодонецьк, Лисичанськ, Кремінна зруйновані через військові дії. Ми туди їздили евакуйовуватали людей. Хочу сказати, що це дуже тяжка праця.
Наведу приклад Божої слави у своєму житті. Одного разу ми приїхали в Сєверодонецьк, щоб евакуйовувати людей. І до мене подзвонив брат-баптист й запитав, чи не могли б ми забрати машину — дуже гарний бус на 22 місця, його можна було б використовувати для евакуації людей. Я відповів, що так, що ми зробимо це. Він мені називає адресу, і я розумію, що там відбуваються обстріли. Кажу тому чоловікові, що це неможливо, а сам у серці звертаюся до до Господа, що робити. І чую одне слово: «Забирай». Коли ми туди приїхали, то дуже довго відчиняли ворота гаража, довго заливали солярку в бак, бо він був порожній. Обстріли не припинялися. Я пам'ятаю, як я ховався під фури, хоч і розумів, що треба втікати в інше місце, бо машини можуть вибухнути. Зрештою ми забрали той бус, приїхали до церкви. А там уже зібралися люди для евакуації. І тут дзвонить той самий брат і каже: «Брате, у підвалі молитовного будинку баптистської церкви двадцять двоє людей чекають, щоб їх хтось забрав». — «Звичайно, ми їх заберемо, тож не по залізо ми сюди приїхали». Він називає адресу — і я розумію, що там дуже небезпечний район, що там будинки зруйновані. Знову звертаюся до Господа з питанням, що робити, а всередині чую те саме слово «забирай». Приїжджаю, ставлю машину біля стовпа, щоб мати хоч якихось захист. Чути, що щось летить, і я розумію, що треба ховатися. Інстинктивно натягую на голову капюшон і біжу, аж тут чую, що хтось кричить: «Куди ти біжиш? Іди сюди, в підвал». Я розумію, що це ті люди, за якими я приїхав. Кажу їм сідати в машину. Коли всі зібралися, я до коробки передач, а її заклинило. Повертаюся до тих людей і кричу їм: «Ми ж віруючі, молімося!» І відбулося чудо — коробка передач запрацювала. І тут хтось згадав, що ми забули двох інвалідів на візках, вони там, у підвалі. Забрали і тих людей, виїхали і добралися в Дніпро. А там, втомлений, готуючись до відпочинку, я кажу Господу: «Як добре, що Ти завжди поруч, що відповідаєш на наші прохання, що даєш Своє слово, Своє розуміння, що робити». Це тільки один випадок, але ми можемо свідчити дуже довго й розповісти багато про те, як Бог не тільки давав нам можливість допомагати людям, рятувати їх, але й повертати їм надію. Перелякані люди, коли чули слово Боже, коли чули молитву за них, заспокоювалися й могли спокійно спати, радіючи, що в безпеці.
Тепер 35 місіонерів «Голосу надії» роз'їхалися по різних областях, зокрема поселилися й в Чернівецькій області. Але ми збираємося разом і їдемо в Донецьку область на працю, маємо можливість євангелізувати й біженців.
Я закликаю вас бути дуже уважними до того, що нам каже Господь щодня, щоб виконати Його волю й бачити славу Його. А праця місіонера — це дуже благословенна праця.