«Рік доброго самарянина»
На Новий рік я прокинувся від сильного вибуху. Підбігши до вікна, побачив у небі вогонь, що опускався на землю. Збили, дякувати Богу! По всій країні була повітряна тривога. Безліч безпілотників, а також ракети атакували наші міста, особливо Київ. На Різдво йшов дощ, всюди був бруд, не було світла і приготованих частувань, як раніше... І саме цього року я задумався про те, що насправді народження Спасителя було не таке романтичне, як ми собі придумали. Прочитав у Писанні, що ангел всім героям Різдва говорив: «Не бійся!» Ці слова є дуже актуальними для нас сьогодні.
Переборюючи страх, ми продовжуємо сповіщати Добру Звістку, служити людям і вказувати на Спасителя. У святкові дні понад 300 дітей почули різдвяну історію. Учні церковної недільної школи приготували виставу, на яку запросили місцевих дітей. Послужили і для дітей з інвалідністю, усі отримали солодкі подарунки від церкви.
Зустрічалися із рідними загиблих воїнів. Вони приходили до церкви, слухали пісні та Боже Слово. «Мій загинув у травні, а я тільки на початку червня дізналася, — каже жінка років п’ятдесяти. — Мій онук сказав мені сьогодні, щоб я не плакала, тому що він буде тепер мені замість дідуся». «У мене син загинув у квітні, не можу змиритися, що більше його не побачу» — витираючи сльози, каже бабуся років 70 із двома тростинами. Проповідувати людям, які переживають подібний біль, дуже непросто. Але, слава Богу, Він дає потрібні слова, які лагідно огортають присутніх. «Спасибі церкві за молитви та плече, яке підставляє у складну годину. За те, що вислухали та показали надію» — після закінчення зустрічі виступив представник сімей загиблих.
Понад 170 тонн гуманітарної допомоги пройшло через нашу церкву. Ми були свого роду волонтерським хабом, у який приходила допомога, а ми її перевантажували в мікроавтобуси. До кожної фронтової області від нас везли волонтери продукти та речі першої необхідності. Постійно доводилося розвантажувати та завантажувати. Завжди потрібні були люди, іноді їх було зовсім небагато. А бували моменти, коли доводилося й самому все рорбити. Ми спочатку не усвідомлювали, наскільки багато за цим усім документальної роботи — облік, накладні, розпорядження, підписи та печатки, а також фотографії та відео.
Завдяки соціальному служінню багато людей звертаються по допомогу до церкви. Щоправда, іноді допомагаючи людям, зустрічаємо підозри і невдоволення. Комусь мало допомогли, хтось хоче частіше отримувати, інші — вважають, що найкраще з їхнього пакета ми забрали собі…
Радіємо, що до церкви йдуть нові люди. Щоправда у залі не вистачає місця. Тому докладаємо зусиль, щоб перейти до нового дому молитви. Залишилося зовсім небагато будівельної роботи. Щотижня зустрічаюся з новонаверненими для наставництва. Серед них є ті, хто вже покаявся, і ті, які тільки роблять перші кроки до Бога. Вони часто ставлять питання щодо практики християнського життя, наприклад, чому не можна пити спиртного, як реагувати на конфлікти та багато іншого. Служити таким людям — це бачити зміни у їхньому житті. Молюся за кожного з них.
Багато часу приділяю і для членів церкви, мотивуючи проповідувати Євангелію та служити. Цей рік у нас — «Рік доброго самарянина». Прошу людей, щоб вони не проходили повз тих, кому потрібна духовна допомога, щоб не боялися брати на себе відповідальність.