«Переживаємо за своє життя»
Незважаючи на вибухи, які ми чуємо щодня, на ракети, які літають над нами, ми продовжуємо нести своє служіння в Межовій. Господь береже нашу місцевість. Ракети пролітають, падають у поля, але нас не зачіпають. Не будемо приховувати, що справді переживаємо за своє життя, за життя дітей, за церкву, за односельчан, за церковне майно, адже недавно тільки побудували красень дім молитви. Бо ті, хто нас вважають ворогами, хто нікого і нічого не щадять — близько… Але з нами Той, Хто має милість до нас, Той, Хто оберігає.
Люди стали більш відкриті, щоб слухати Боже Слово. Кожної неділі приходять нові люди на зібрання. Дехто навіть у холодну сиру погоду добираються пішки з сусідніх сіл. Кожен житель може легко показати, де знаходиться церква, і сказати, що там допоможуть кожному. А для нас це виклик — бути світлом і сіллю для нашої краю.
На Різдво ми вирішили не об’їжджати людей за списками, які надала селищна рада, а запросити кожного на святкове зібрання. На наше здивування, прийшло дуже багато дорослих і дітей. Вперше після відкриття зала була повністю забита. Люди з цікавістю слухали проповідуване Слово, пісні, разом молилися за мир в Україні. Вони ще не знали, що ми приготували для кожного подарунок. В кінці роздали дітям солодощі, а дорослим — продуктові набори. Коли бачиш ці щасливі очі — це найбільше щастя, що можеш хоч трішки допомогти ближнім. З командою «Зернятко добра» служили різдвяною програмою і в сусідньому Петропавлівському районі.
Дуже багато приходить до нас військових, телефонують, приходять на зібрання. Іноді просять допомогти продуктами і теплим одягом. А найчастіше потребують — буржуйки, міні-печі з газовими балончиками і дрова. Ніколи не думали, що навіть такими речами будемо допомагати, адже це великі кошти. Але, завдяки Господу і християнам, ми мали можливість реагувати на нужди тих, хто звертався до нас. Раз на місяць їдемо на Волинь — там є кілька церков, які вділяють нам на це служіння. Багато приходить молодих мам, просять дитяче харчування, підгузки. Найбільше у нашому краї люди потребують продуктів і одягу. Дзвонять, шукають, просять. По можливості допомагаємо.
Не хотілося би, щоб служіння в Межовій зупинилося. На початку нашої праці в цьому селищі люди сприймали навіть агресивно, скептично, довгі роки придивлялися і вивчали нас. А зараз їхнє ставлення кардинально змінилося. Вони звикли до нас і приймають як своїх. Молимося, щоб Господь продовжив Свою милість над нами, над нашою країною, над нашою місцевістю, дав мир і можливість служити. Просимо Вашої молитовної підтримки. Будь ласка, моліться за нас! Ми також стоїмо в проломі за наш край, за наш народ! Просимо милості у Бога, бо в Його руках наше майбутнє.
Володимир Федорук, Дніпропетровська область, уривок з листа