«Непросто знайти слова»
Важкий був рік, але разом з тим і праці додалося — праця з біженцями, праця з військовими, праця з дітьми, багато праці з гуманітарними вантажами... Праця наша продовжується в Рогатині і ще в трьох населених пунктах біля Рогатина, де живуть декілька членів церкви і серед тижня збираються на молитви. Щодня ми молимося за Україну, віримо, що молитви наші чує Господь. Деколи молитва бувала при ліхтариках. Але ми розуміємо, що це наша боротьба — поки церква молиться, є перемога.
Стараюся раз на тиждень відвідати тимчасово переселених людей на території нашого табору, разом читаємо і розбираємо Біблію. Дехто відкриває своє серце для Господа. На базі церкви діє денний стаціонар для дітей переселенців та дітей із неблагополучних сімей. Загалом приходить близько 30 чоловік. Приємно бачити, як змінюється їхній світогляд, цінності.
Багато часу забирають поїздки на схід та південь. Зокрема, мали поїздки в район Бахмута. Завезли військовим продукти, засоби гігієни, шкарпетки, хімічні грілки. Також відвідуємо цивільних жителів прифронтових територій. Були в Яровій, це біля м. Лиман. Цей населений пункт побував під окупацією і півроку прожив без світла. Зараз там — невелика дрібка населення. Роздали їм продукти, засоби гігієни, теплі речі. Всі ці обставини згуртували людей, бачимо, як вони стараються піклуватися один про одного.
Відвідали наших хлопців під Бахмутом, були в двох частинах, які вийшли з передка. Непросто знайти слова, коли пішло в бій 100, а вернулося десь 30, 17 пропало безвісти, немало поранених і вбитих. Сказали слово, помолилися, віддали допомогу. Там воюють наші земляки. Пам’ятаю одну маму, сину якої ми допомогли. Це для неї — як ковток повітря. А скільки таких мам, дружин, сестер, дочок і синів…
Коли проїжджали тими місцями, то побачили нежаті пшеничні поля, на яких то тут, то там — десь вирви, десь нерозірвані бомби. Проїжджали через село, точніше те, що залишилося від нього, то не побачили ні одного вцілілого дому — кругом руїни. Один собака на ціле село бродив. Підірвані мости, переправи, заміновані дороги, поля — це реалії тієї місцевості. Тішить одне — що люди між собою зближаються і шукають Бога.
Підтримуємо місіонерів області, збираємося на молитви, братерські зустрічі. Важливо підбадьорювати один одного, бо часто опускаються руки. Тож дуже прошу: згадуйте про нас у молитвах! Також потрібно немало часу вділяти сім’ї та церкві, зміцнятися, бо інакше не пройти.
Ігор Бубна, Івано-Франківська область, уривок з листа