«Не проходьмо повз чужу біду»
Ми віримо, що скоро Господь зробить велике чудо в нашій місцевості. Щиро молимося про це і робимо все, що можемо.
Через карантин у минулому році ми не мали можливості провести жодної євангелізації в традиційному розумінні. Не проводили дитячих таборів. Не змогли провести різдвяну програму в будинках культури. Але все одно не сиділи склавши руки — всі сили вкладали у зведення стін дому молитви. Хоча не все закінчили, роботи ще багато, але основна зала готова. Площа зали — 130 м². З осені збираємося там. Уже можемо проводити різні заходи, святкові зібрання і приймати до 150 гостей.
На свята закупили 10 ящиків цукерок, різдвяних листівок та іншої літератури для дітей, календарі на 2021 рік. Вже хотіли шукати дітей, яким усе це подарувати. Але нікого шукати не довелося, бо нас самих шукали. З органів опіки запитали, чи не хочемо послужити, як минулого року. Добре, що ми були готові! Отримавши списки дітей-сиріт нашого району, адреси будинків сімейного типу тощо, відвідали кожну адресу з благовістям і подарунками. Охопили 100 дітей.
За ці два дні побачили дуже багато болю, страждань, переживань, бідності, але в той самий час — очі дорослих і дітей світилися радістю і вдячністю за добре слово та маленькі гостинці. Люди щиро дивувалися, що вони комусь потрібні, що хтось про них подумав. Що зовсім незнайомі люди витратили свій час, гроші та бензин, щоб приїхати до них і привітати з Різдвом. Бог подарував нам багато нових знайомств.
На початку 2021-го роздумували церквою, як нам у цьому році в умовах карантину служити Богу. І читаючи 10 розділ Євангелія від Луки про чоловіка який йшов з Єрусалиму до Єрихону, зауважили, що Ісус Христос відзначив самарянина, з яким юдеї навіть не спілкувалися. Не священика, не левита, а простого самарянина, який не пройшов повз чужу біду. Ми для себе вирішили, що у 2021 році церква «Голос надії» в Межовій не буде проходити повз чужу біду!
8 січня якраз відвідували одну сім’ю, де виховують двох сиріт. Побачили, що двері будинку не зачиняються, бо їх перекосило, немає жодного полінця дров… Нас зустріли приємна жінка, діти, я став просити, щоб вийшов і господар. Вийшов чоловік років 40 на милицях, який від народження має суху скорчену ногу. Поки наша команда вітала їхню родину та співала різдвяні пісні, я стояв і думав, що скоро ми сюди повернемось.
Через тиждень ми з 8 братами взяли бензопили, сокири, завантажили багажник машини мішками з картоплею, борошном, консервацією, салом, олією, крупами, цукром, чаєм, макаронами і вирушили в дорогу. Спочатку нарізали два причепи дров, привезли до них на подвір’я, порізали та порубали всі ті дрова. Потім багато говорили з сім’єю про Христа. Хочуть приїхати до нас на недільне служіння. Щоправда, живуть вони від нас за 50 км, а їхнє авто зараз в неробочому стані.
З подібним візитом у січні відвідали три сім’ї. Одна з них (чоловік, дружина і 9-річна донька) почала приходити на богослужіння.
Ще одна чудова подія відбулася в нашій церкві — 31 січня п’ятеро людей ввійшли в завіт з Господом через водне хрещення. Двом із них ми служили впродовж 9 років. Це вчитель музичної школи з гри на баяні, який навчав наших хлопців 6 років, і його дружина. Їхня сім’я активно служить Господу, завжди запитують: «Що ми можемо зробити? Чим допомогти?» Бог їх рясно благословляє — знайшли хорошу роботу, мають кошти на продукти, комунальні послуги і навіть на церкву замовили машину дров. А ще зовсім недавно не знали, як вижити, мали суїцидальні думки…
Ще один молодий чоловік — син нашої сестри, яка вже давно ходить до церкви. Вона в минулому медсестра, а зараз вчитель англійської. Антон — вчитель фізкультури в школі. Він також дуже багато допомагав у будівництві дому молитви.
Ще двоє хлопців Давид і Даниїл — наші старші сини. Вони найбільше допомагали в будівництві — можна сказати від самих бур’янів і аж дотепер. Навіть коли почалося навчання, бігли після уроків, щоб щось допомагати. Їм це дуже подобається, кажуть: «Ми будуємо місце, де Бог буде зціляти долі!»
Дякуємо Господу за цих людей, адже ряди Христової армії поповнилися новими воїнами. Просимо підтримувати нас та наше служіння в молитві, щоб Боже керівництво було над нами.
Володимир Федорук, Дніпропетровська область, уривок з листа