«Нам все підходить, крім війни…»
З Божої ласки, ми живі-здорові. Залишаємося в Царичанці, служимо людям. Вся наша команда на місці. Південні на східні райони нашої області зазнають обстрілів. В нашій же стороні спокійно, лише гудуть сирени.
Маємо тут багато переселенців — близько 2000. В основному — із Харківщини, Донеччини, Луганщини та Запоріжжя. Харківські уже потроху повертаються додому. На їхнє місце прибувають з Луганщини та Донеччини. Проживають у колишніх піонерських таборах, гуртожитку ліцею та в приватних будинках в Царичанці та селах району. Декілька сімей проживає у людей із нашої церкви.
У зв’язку з війною, багато місцевих втратили роботу. Багато хлопців та чоловіків служать у війську. Близько 10 солдатів із нашої місцевості уже, на жаль, поховали. З самого початку повномасштабного вторгнення наша церква розгорнула благодійну допомогу для переселенців та місцевих. Спочатку за кошти церкви, потім завдяки фінансам та гуманітарним вантажам із США, Польщі, Німеччини, рівненських, волинських, львівських церков ми формували фонд із продуктових наборів, одягу, засобів гігієни тощо. Щоденно люди звертаються за допомогою. В окремі дні обслуговували до 300 людей. Не всі можуть приїхати, тому систематично розвозимо допомогу по селах району. Час від часу передаємо продукти та інші речі у міста безпосередніх військових дій та на фронт солдатам. На сьогодні через наше служіння пройшло близько 3000 людей та 20 т допомоги.
Намагаємося використовувати контакти з людьми для благовістя. Із кожним, хто звертається за допомогою, маємо коротку особисту бесіду. Знайомимося, говоримо про Христа, даруємо Новий Завіт, газету. Розробили буклет із запрошенням на служіння та зразками молитов за Україну, за мир в серці, примирення з Богом. Молимося за людей.
Щоранку маємо годину молитви за Україну, за людей, за церкву. В середу ввечері — вивчення Біблії, у п’ятницю — молитовне зібрання. На недільні зібрання постійно приходять декілька десятків нових людей. Дехто із них виявляє бажання помолитися молитвою покаяння. Сподіваємось, що цей перший крок до Бога у багатьох переросте у зріле рішення.
Загалом, такий рух в церкві в останні місяці — це те, про що ми молилися і мріяли. Як каже пастор Тарас, нам все підходить, крім війни. Нужда змусила багатьох місцевих жителів переступити поріг церкви. Якщо раніше ми жили наче у паралельних світах, як за склом, то війна стала своєрідним криголамом у наших стосунках. Люди знайомляться з церквою, спочатку несміливо і боязко, потім з’являється симпатія, довіра. Церква здобуває визнання і авторитет.
Із сімейного: чекаємо поповнення — третього сина. Трохи важко проходить ця вагітність у дружини, але в рамках допустимого. Молимося і сподіваємося на Господню благодать.
Сергій Губеня, Дніпропетровська область, уривок з листа