«Ми потрібні один одному»

31.08.2020
0
78

Живучи в гарячій точці, переживаємо: як все буде далі? Багато змін навколо — хороших і поганих. І якось мало відчуваєш радості, не так, як раніше.

Втім, у нас все добре, слава Богу. Богослужіння проходять у свій час. Нові люди не приходять, але хто ходив до карантину — вертаються.

1 вересня незважаючи ні на що, діти йдуть до школи. Масковий режим — без урочистої лінійки, без батьків. Наш син Лев йде у перший клас, і важко уявити це без свята... Але є те, що є.

Наша область не входить до так званої червоної зони по захворюваності. В інших областях справи йдуть набагато гірше. Швидше за все тому, що наше населення майже не їздить за кордон. І сюди з-за кордону мало хто їде — що тут робити, в зоні АТО? Ніякого розвитку. У Щасті починаючи з 2014 року і досі немає мера, тільки військово-цивільна влада. Усі, хто при владі, мають статус «виконуючий обов’язки».

Але є й хороші новини. В рамках всеукраїнської програми «Велике будівництво» у нас роблять хорошу дорогу — справжній автобан. Ми такої дороги й не бачили — з водовідводами, з товстим шаром асфальту. Мости заново армують. Тепер поїздки в районний і обласний центри займають удвічі менше часу.

А в центр нам потрібно їздити тепер часто. Цього року наша дочка Злата закінчила школу і вступає до університету. Лев, як зазначали, уже першокласник. А найменшому, Ельдарові, в серпні виповнилося 3 роки.

У нашому будинку є біла молитовна дошка, на якій ми пишемо наші молитовні потреби. Висить вона на видному місці, де вся родина збирається разом на вечерю. Дуже радісно витирати написане, коли Бог вже відповів! І недавно Бог вчергове допоміг. У такому маленькому містечку як Щастя дуже важко знайти роботу, а тим більше зараз, під час карантинної кризи. Але дружині вдалося знайти роботу за її професією (педагог) — в дитячому саду, вихователем інклюзивної групи. Роботу зручно поєднувати з турботою про сім’ю і служінням в церкві.

Ще одним дивом для наших дітей було те, що в період карантину, коли всі дитячі заходи і табори скасовані, вони все одно побували на відпочинку. Це були християнські табори, запущені в форматі сімейного відпочинку. Двоє наших дітей (14-тирічна Мілена 14, 12-тирічний Сєва) поїхали в табір на море в Мелітополь, а потім в Святогорськ. За словами дітей, це було найкраще літо в їхньому житті.

У нас бувають гості. Приїжджали брати і сестри з Миколаївки (Слов’янськ), взяли участь у служінні, підтримали нас. Приїжджали з Волині. У липні нас відвідував музичний гурт з Ніжина «Він є», проводили богослужіння на вулиці. Люди не дуже активно відвідують такі заходи через карантин. Радує те, що газети люди читають охоче. Щомісяця отримуємо і роздаємо свіжі випуски християнської газети «Мир вашому дому».

На богослужіннях послідовно читаємо і вивчаємо Біблію, розбираємо важливі актуальні теми. І це дуже захоплює, так що зібрання пролітають швидко і захоплююче. Ми повісили карти і таблиці в залі, і тепер можна простежити за біблійними подіями і краще зрозуміти, що і чому відбувалося.

Молитовні зібрання переформатували в домашні молитви у призначений час. Зараз це єдиний можливий варіант, враховуючи похилий вік прихожан.

За цей період добре влилися у нашу общину люди з інших церков, які були раніше в Луганську, а також з сусідніх населених пунктів. Вони адаптуються до нашого віровчення і бажають стати членами церкви. Дивлячись на це, ми усвідомлюємо, як багато біди принесла війна! Нечисленні церкви різних деномінацій, що були тут до війни, просто розкидало і понищило. Ті одиниці, які ми збираємо зараз, кілька років провели без пастирів, на самоті. Вони — з різних гілок християнства, різних поглядів. На співанках хору навіть бували конфлікти. Але коли почався карантин, усі зрозуміли, як ми все-таки потрібні один одному.

Цієї неділі провели служіння на природі, на березі річки Айдар. Недалеко від цього місця вона впадає в Сіверський Донець, яка є лінією розмежування. Там у нас зазвичай проходить водне хрещення. Там так красиво і спокійно! На березі — дубовий гайок, ніби створений для проведення зібрань. Навіть стіл хтось змайстрував.

Провели День подяки, зібралося чоловік двадцять. Мали служіння, потім спілкування. Потім розвели багаття і приготували плов, сиділи в колі за столом з кавунами і динями. Було так чудово! Вчимося нікуди не поспішати, цінувати спілкуванням. Діти з дорослими награлися і набігалися. Річка обміліла в тому місці (немає дощів), можна було навіть перейти на інший берег. Вийшло дружно і без суєти.

Дитячих таборів цього року немає у зв’язку з карантином.

Молимося за народ Білорусі. Не хочеться ні там, ні тут війни. Допоможи Господи!

Є ймовірність відкриття пішохідного переходу на нашому закритому мосту на дорозі в Луганськ. Тоді життя в місті зміниться — наповниться комерцією і заповзятливими людьми, ціни піднімуться, буде багато сміття і бруду. Так можна судити на прикладі Станиці Луганської, де зараз функціонує пункт пропуску, єдиний на всю область. Але при цьому сподіваємося, що відкриються також нові можливості для християнського спілкування і проповіді Євангелія.

В середині літа у нас була аномальна спека — 40 градусів. Дощу не було 7 тижнів. Висохла вся рослинність. Почалася сильна лісова пожежа десь за 50 км від нас. Весь дим пішов на Сєвєродонецьк. Постраждало багато житлових будинків в селах. Збитки величезні! Навколишні міста возили людям допомогу. Це тривало кілька днів. Але на третій день пішов дощ! Слава Богу за це.

Олександр Голованов, Луганська область, уривок з листа

 



Додати коментар

Пожертвувати