«Ми довго не відчували любові, але тепер віримо, що вона є!»
За декілька днів до свят, ми взяли з інтернату двох дівчат-підлітків. Із першою з них я познайомилася в Перемишлянах, коли йшла до міста. Вона мені помахала рукою і ми обмінялися контактами, почали спілкуватися. Дівчинка зі складної сім’ї, тому і потрапила до інтернату. Ми молилися за неї. Іноді родичі забирали її до себе, тож вона могла приходити до нас, ділилася своїми проблемами. Її життя було важке, і навіть були спроби самогубства. Дівчинка розповідала, що Сам Бог врятував її, коли ворог хотів погубити, і тепер у неї два дні народження. Ми дуже багато розповідали їй про Божу любов, молилися разом. Бачимо добрі зміни в її житті: вона почала спілкуватися з мамою. Хоча жінка навіть не дозволяла раніше спілкуватися з християнами, але тепер її думка змінилася. Коли ми розмовляли по телефону, вона плакала, шкодуючи про свої вчинки. Вірю, що через дочку Бог торкається її серця. Хоча дівчинка все ще відчуває біль, але вірю, що Бог зцілить її душу.
Коли приїхали забирати цю дитину, я побачила іншу дівчинку, яка сиділа на дивані. Щось спонукало мене підійти й познайомитися. Вона сказала, що не любить, щоб її обіймали, і що в неї немає хорошого телефона, а цей майже не працює, і вона користується телефоном подруги. Ми обмінялися номерами і почали спілкуватися. Мені поправді було нелегко, тому що у неї також важке дитинство — у свої 11 років вона пережила чимало, побувала у різних інтернатах, але не відчувала любові. Я сказала: «Буду молитися за тебе, Бог може виконати твої бажання». Вона ставила багато питань щодо віри в Бога, як правильно молитися. Не могла повірити, що це відбувається в її житті. Дівчинка дуже загорілася, щоб ми її також забрали на свята. Хоча були перешкоди, але ми молилися і все влаштувалося. Для неї це було справжнім чудом! А ще знайшлися добрі люди, які подарували дівчатам телефони, тож вони можуть спілкуватися з рідними та друзями. Щовечора ми разом читали Біблію, відповідали на запитання після історії, говорили свої потреби і молилися. Вони разом із нами відвідували служіння.
Були моменти, що ці діти навіть мене підтримували, коли опускалися руки. Вони писали «Не здавайся, продовжуй робити добро, розповідай людям про Бога! Ми довго не відчували любові, але тепер віримо, що вона є!»
Їздимо на ринки в Біберку, Глиняни, Перемишляни. Є люди, які чекають на нові випуски газети, християнську літературу. Ми співаємо та спілкуємося з перехожими. Відвідуємо лікарні, заходимо в палати, більшість пацієнтів не проти послухати Боже Слово. Коли співаємо, бачимо сльози в очах. Вкінці молимося, іноді роздаємо смаколики, газети, дітям — дитячі книги.
Щонеділі їздимо в с. Мерещів проводити богослужіння. По суботах там проходить дитяче, малеча приходить навіть із сусіднього села. Вивчаємо з ними біблійні історії, пісні, золоті вірші, займаємося рукоділлям, маємо вільне спілкування за чаєм. Діти ставлять різні питання, наприклад: «Як знати, чи є насправді Бог?», діляться своїми переживаннями. Радію, що вони вже вміють самі молитися. Також проводимо там гурток кулінарії.
Оксана Остапюк, Львівська область, уривок з листа