«Каються, вибачаються і дякують»
Ми продовжуємо проводити загальні зібрання, молодіжні, сімейні, дитячі, євангелізаційні зустрічі. До війни вдалося провести ШОЄ в Івано-Франківську, де навчалися понад 30 студентів.
По нашому аеропорту в Івано-Франківську поцілили три рази по три-чотири ракети. Ми живемо за 5 км від нього, тож почули потужні вибухи, аж вікна трусилися. Після цього започаткували щоденну молитву з 10:00 до 11:00. Молимося за потреби людей, за пробудження, за Україну.
Із перших днів війни стали працювати в соціальному напрямку. Прийняли в дім молитви біженців — двох зі Слов’янська, чотирьох із Харкова, трьох із Боярки, трьох із Макарова. Вони прожили в нас більше 70 днів. Мешканці Київщини після деокупації поїхали по домівках. Після цього ще приїхали четверо з Херсона і четверо з Херсонської області. Вони поселилися в домі молитви. Одна жінка, яка жила в нас, тиждень не розмовляла — відходила від почутого та побаченого. Друга — кілька ночей пробуджувалася, їй здавалося, що знову стріляють. Люди бачили, як літають над ними російські вертольоти, як їхніми вулицями їдуть колони російських танків. А коли почали стріляти, навколо розривались снаряди, то виїхали зі своїх домівок. За період, поки проживали в нас, люди ожили, стали брати участь в служінні. Багато спілкувалися із невоцерковленими переселенцями.
Загалом у нашу місцевість приїхало дуже багато біженців. Зокрема — у Лисецьку лікарню привезли 100 людей з інвалідністю з підвалів Краматорська. Вони проживали там в жахливих умовах. До нас звернулися представники лікарні за допомогою. Ми привезли засоби гігієни, медикаменти, продукти тощо. У садочку в нас проживає 57 людей, в музичній школі — 30, по школах — 30, 50, 60, 70. До 500 — в місцевих жителів. Стараємося їм допомагати.
Возили продукти, одяг в різні села — Бистрицю, Прибилів, Підлісся, Верховину, Майдан. Передавали продукти на Рівненщину в одне село. Поряд із цим благовістимо. Церквою випікали хліб, робили вареники, голубці, пиріжки і відправляли воїнам, жителям прифронтових територій — у Миколаїв, Харків, Суми, Бучу. Неодноразово передавали продукти, засоби гігієни у Київську область у звільнені населені пункти.
Кожного четверга видаємо продуктові пакети сім’ям біженців, які приходять у дім молитви. Спілкуємося, молимося, даруємо їм християнську літературу. Один чоловік розповідав, як його сім’я та інші люди виїжджали з Ірпеня. Мали приїхати евакуаційні автобуси, а приїхали російські солдати на танках і змусили їх 15 км із сумками йти пішки. Тож коли добралися до українських воїнів, дуже зраділи. Наші солдати їм допомогли. Розвозимо продукти тим, хто не може прийти до церкви. Допомагаємо тим, хто не має коштів для виживання, адже є проблеми з роботою.
Є люди, які приїжджали з негативним ставленням до західної України, які наслухались пропаганди, але за місяць-другий їхній світогляд змінився. Каються, вибачаються і дякують, що їх прийняли, надали житло, нагодували. Зі сльозами на очах прощаються з нами ті, які мають куди повернутись. Прийняли до себе додому дівчинку з Харкова, їй 15 років. Тата у неї немає, а мама теж жила в нас, але поїхала в Чернівці працювати на тролейбусі, їй дозволили жити в депо в підсобному приміщенні. Вони не вертатимуться в Харків.
Молимося, щоб мати змогу й надалі служити Господу й людям, щоб зупинилася ця кровопролитна війна, щоб мир прийшов в Україну.